Річиця

Гомельська область, Білорусь, липень 2008
Google Карти, Яндекс.Карти

Річиця це райцентр у Гомельській області.

Перше, що кидається в очі — це наскільки чисте, вилизане і відреставроване місто. Це не дивно — минулого року тут пройшли «Дожинки», щорічний фестиваль загальнодержавного масштабу, присвячений збиранню врожаю. Місто, у якому проходить фестиваль, попередньо ретельно реставрується за рахунок держбюджету.

Для маленьких білоруських міст це єдиний спосіб отримати якісь кошти і поправити свій зовнішній вигляд. У тому і користь. Після «Дожинок» Річиця нагадує невелике містечко в західній Європі, куди ще не дісталися іммігранти з Африки. Ідеальний порядок, нові знаки, і модні світлофори.

Особливо пощастило мешканцям будинків, що виходять вікнами на майдан, де проводився концерт — крім ремонту фасадів вони отримали безкоштовні склопакети.

Один знайомий підкотив диск з фотографіями свята. Ось, наприклад, виступає білоруський Батько.

А ось його охороняють.

На самій площі стоїть каплиця святої Єфросинії Полоцької (однієї з головних святих Білорусі). У 1910 році тут зупинялася процесія, що слідувала за її мощами з Києва до Полоцька. Здалеку здається, що спорудження присвячено не релігійній тематиці, а радянській космонавтиці.

Річиця стоїць на західному березі Дніпра, а з іншого боку нічого немає, тому що навесні там все заливає.

Майдан прикрашено гарматоподібними урнами з Гомеля і гігантськими комахами.

У районі цієї площі довелося зустріти кілька спеціальних урн для сортування різних типів сміття. Невідомо, правда, чи користуються ними відповідно до задуму. Швидше за все ні, бо інакше газон навколо урни було б витоптано.

Дороги рівні, як прасувальна дошка.

У Білорусі набагато менше російських машин. Ввізні мита тут не такі драконівські, і тому навіть у невеликих містах місце російського металобрухту зазвичай займає металобрухт європейський. Замість іржавих тазиків — деренчливі Фольксвагени і Ауді вісімдесятих років, а замість нових «калин» і «десяток» більш популярні іномарки кінця дев’яностих — початку двотисячних. Усі старі машини — європейські (японських немає, тому що праве кермо в Білорусі заборонено).

Прикольні авангардистські партизани з фільму «Крик» зникли.

Замість них з’явилися соцреалістичні.

У центрі — ще один військовий меморіал і братська могила. Невеликий макет замку трохи далі символізує заснування Річиці в 1213 році.

Обов’язкові дошки досягнень і пошани. Мужику, сплячому під ними, до цього, звичайно, немає справи.

З визначних пам’яток можна також назвати православний Свято-Успенський собор і католицький костел Святої Трійці, що стоять поруч один з одним. Дзвіницю костелу було відновлено ​​недавно, що помітно по іншому кольорі цегли. За радянськими часами в ньому була пивна. Читач надіслав виправлення, що в костелі в 1930-х роках змонтували трансформаторну підстанцію, а пивний зал розташовувався поруч, уздовж вулиці Радянської з виходом до собору.

Дореволюційної забудови в Річиці майже нема. У центрі кілька сталінських будинків провінційного типу.

У Річиці є пару районів з панельними багатоповерхівками, але в основному місто складається з приватного сектора. Останній до Дожинок теж облагородили. Асфальту тут зроду не було, а тепер позаздрити можна. Правда, тільки тим, хто ближче до центру.

Зловісний чорний фон, цифра «37» і слово «Радянська» (назва головної вулиці) змушують мозок вибудувати ланцюжок асоціацій, кінцевою ланкою якого стають думки про сталінські репресії.

Білоруський прапор з американським орланом.

Говорячи про символи, неможливо не згадати, що Річиця — єдине місто в Білорусі, де дозволено «Погоню». Це такий історичний герб Білорусі, який Лукашенко замінив на трохи видозмінений герб БССР. «Погоню» продовжувала використовувати опозиція, через що вона стала асоціюватися виключно з нею. У Мінську за «Погоню» обов’язково зупинять і навіть затримають. Але в Річиці вона за збігом є міським гербом, який затвердив сам Лукашенко.

Тому використовується вона вільно і повсюдно (трейдмарковий візерунок теж при ділі).

Місцеві опозиціонери клеять свою агітацію на урни.

Напевно, переживають з-за втрати монополії на символіку.

Образотворче мистецтво совка тут виглядає доречно.

Тому що при всьому своєму дожиночному фейсліфтингу, Річиця — усе та ж білоруська провінція, якою була завжди.