Сайт Юрія Міхеда (a.k.a. juras14)

Прохоровка

Бєлгородська область, Росія, серпень 2015
Google Карти, Яндекс.Карти

Невеликий райцентр у Білгородській області найбільше відомий тим, що 12 липня 1943 тут відбулася один із найбільших у військовій історії танкових боїв. Бій став одним з епізодів Битви на Курській дузі (05.06—23.08.1943).

Раніше Прохоровкою називалася тільки залізнична станція, сам же населений пункт до 1968 року мав назву «Олександрівське». Селище невелике і складається в основному з приватного сектора.

Прохоровка

 

Є кілька багатоповерхових будівель.

Прохоровка

 

Недалеко від вокзалу стоїть велетенський елеватор.

Елеватор у Прохоровці

 

На в’їзді — якийсь агрокомплекс.

Агрокомплекс у Прохоровці

 

Як і скрізь у Бєлгородській області, усе дуже впорядковано. З Прохоровкою потрібно намагатися подвійно, адже її, у зв’язку з історичною важливістю, часто відвідує вище керівництво Росії та інших країн. У різний час тут побували Єльцин, Кучма, Лукашенко, Путін і Медведєв.

Вулиця Прохоровки

Вулиця Прохоровки

Приватні будинки

 

Головну вулицю зроблено повністю пішохідною.

Пішохідна вулиця Прохоровки

 

Типовий кінотеатр.

Кінотеатр «Мир»

 

Будинок культури.

Будинок культури в Прохоровці

 

Вокзал (праворуч) і привокзальний майдан. Якось тут дуже порожньо, треба клумби і лавки поставити.

Привокзальна площа

 

Ейфелева вежа.

Ейфелева вежа в Прохоровці

 

Урни такі ж, як у Бєлгороді, але повністю сірі.

Пішохідна вулиця

 

У Прохоровці є два великі комплекси, присвячені Курській битві. Один знаходиться на північно-східній околиці. Тут розташований військово-історичний музей «Третє ратне поле Росії».

Третє ратне поле Росії

 

За різними оцінками, у битві одночасно брало участь від 900 до 1 500 одиниць бронетехніки. Біля музею встановлено пам’ятник — радянські Т-34 заїжджають на німецькі «Тигри». Цікавий історичний факт — трофейні Т-34 приймали в битві участь і з німецької сторони, але оскільки це виглядало негарно з ідеологічної точки зору, у радянських зведеннях ці Т-34 записувались як «Пантери». Насправді німецькі танки «Пантера» в битві під Прохоровкою участі не брали.

Танки

 

Собор поряд із музеєм побудований у пам’ять про загиблих у битві.

Собор святих Петра і Павла в Прохоровці

 

Готель.

Готель

 

Біля селища знаходиться великий меморіальний парк «Прохоровське поле». За різними пам’ятними датами, зразок 9 травня або 5 серпня (день визволення Бєлгорода), тут відбуваються масові заходи. Будь-який школяр області хоча б раз їздив сюди на екскурсію.

Дзвіниця на Прохоровському полі

 

Вид із висоти.

Прохоровське поле з висоти

 

Дзвіниця, побудована в 1995 році, схожа на ракету.

Прохоровське поле з висоти

 

Бєлгородщина.

Бєлгородщина

 

Музей бронетехніки під відкритим небом.

Музей бронетехніки

 

Парк, потрібно відмітити, дуже акуратний і приємний. Гарне місце для прогулянок.

Алея

Пам’ятник артилеристові

Пам’ятник солдатові з дівчиною

 

Жуков, Кутузов, Донський.

Полководці Росії

 

Пам’ятник «Прапор Перемоги над Рейхстагом» (старий купол, який було зруйновано). Імхо, якийсь він дилетантський, немов його проектував студент-першокурсник. Щось на зразок меморіалу на Арлінгтонському кладовищі виглядало б краще.

Прапор перемоги над Рейхстагом

 

Окопи й бліндажі. Загальна довжина траншей, викопаних під час Курської битви, дорівнює відстані від Москви до Мадрида.

Траншеї

 

Кафе «Бліндаж».

Кафе «Бліндаж»

 

Кафе «Привал».

Кафе «Привал»

 

Каша солдатська.

Кашоварки

Коли я дивлюся на всі ці кафешки, що нагадують тематичні атракціони, на всі ці традиційні інсталяції та заходи, пов’язані з перемогою, і особливо на комерційну складову цих традицій (на кшталт приурочених до свята розпродажів у магазинах), я завжди думаю про те, що та війна все сильніше сприймається як якийсь абстрактний міф із минулого, практично ніяк не пов’язаний з реальністю. Але в цьому немає нічого поганого, бо це природно. Будь-яка війна або масштабна трагедія рано чи пізно перетворюється на історичну абстракцію, оскільки люди, що її пережили, відходят, а ті, хто її не знав, усе одно ніколи не зрозуміють, що це таке. І якщо моє покоління ще мало з цим «живий» зв’язок через наших дідів, що пройшли війну, та бабусь, які пережили окупацію, то для тих, кому на момент написання цього звіту (вересень 2015 року) 20 і менше років, вона уявляється чимось виключно з розряду фольклору. Так уже влаштоване людство.

Електричка з Бєлгорода йде сюди близько години, на машині я добрався за 50 хвилин.

Станція «Дзвіниця»