Сайт Юрія Міхеда (a.k.a. juras14)

Вологда

Вологодська область, Росія, грудень 2014
Google Карти, Яндекс.Карти

Колись у місті був свій кремль, який до нинішніх днів не зберігся (розібрали). Часто Вологодським кремлем називають ансамбль Архієрейського двору, який теж оточено стінами, але це невірне визначення. Архієрейський двір знаходився всередині кремля.

Архієрейський двір

Усередині Архієрейського двору

Усередині Архієрейського двору

 

Кремлівський майдан. Завжди на інтуїтивному рівні дивувався, чому в Росії такі незатишні майдани, а потім дізнався: вони зовсім порожні. Голий простір. Це ідеально для парадів і мітингів, але людині перебувати в такому місці некомфортно. Найкращим рішенням є перетворення таких майданів у громадські простори (див. приклад), але в Росії таке майже ніде не робиться, не через брак коштів, а через те, що в міської влади зазвичай дуже невиразні уявлення про сучасну урбаністику.

Кремлівський майдан

 

Завдяки відомій пісні, слово «Вологда» найчастіше асоціюється зі словосполученням «резной палисад». Палісадом називається парканчик або огорожа з дощок, палиць, кілків або дерев’яних брусів. Десь у місті є навіть пам’ятник різьбленому палісаду, але я його не зустрів.

Різьблений палісад

Где же моя темноглазая, где,
В Вологде-где-где-где,
В Вологде-где,
В доме, где резной палисад.

Пісня «Вологда» зі словами М. Матусовського на музику Б. Мокроусова, що стала в СРСР шлягером, своєю популярністю зобов’язана художньому керівнику «Піснярів» Володимиру Мулявіну. З’явилася вона ще в 1956 році, і була тоді виконана співаком В. Нечаєвим, але в його виконанні «не злетіла» і незабаром була забута. Її друге народження сталося через 20 років, коли вона за рознарядкою потрапила до білоруського ансамблю — хоча форматом «Піснярів» були білоруські пісні, на вимогу Мінкульту в нього включалися твори інших радянських авторів. Мулявін попрацював над аранжуваннями, і «Вологда» в його обробці, вперше виконана «Піснярами» в 1976 році, здобула в СРСР величезний успіх, і з тих пір стала неофіційним гімном міста.

Насправді різьблені палісади ніколи не були особливістю Вологди, їх там було нітрохи не більше, ніж в будь-якому іншому місті Росії, а після розширення вулиць не залишилося і зовсім. Але завдяки пісні тема «різьбленого палісаду» у сучасній Вологді обігрується досить часто.

Готель «Палісад»

Gdepalisad

 

Як і в будь-якому північному російському місті, у Вологді багато дерев’яних будинків.

Різьблений будинок

 

Багато являють архітектурну цінність.

Дерев’яне зодчество

Дерев’яний будинок

 

Будувати під північне можна з сучасних матеріалів. Мені норм.

Готель

Багаті будинки

 

Пожежна каланча середини 19 століття. Під час написання оповідання дізнався, що вона через деякий час після цієї поїздки згоріла :-(

Каланча

 

У Росії є багато місць, де рік фотографії не можна визначити навіть приблизно — можна легко помилитися на 100 років. Частенько такі ракурси є не тільки в глухих селах, але й у 5 кроках від головного майдану обласного центру. Цей знімок видає тільки ліхтар у кутку.

Старий район

 

Чим не 19 століття?

19 століття

 

Безліч красивих старовинних церков північного стилю, як у Ярославлі.

Церква Стрітення

Церква Івана Золотоустого

Храм Успіння Божої Матері

 

І красивої провінційної архітектури 19 століття.

Історична архітектура Вологди

Історична архітектура Вологди

Майдан Революції

 

Знову порожній майдан, які використовувано максимум у якості стоянки. А як добре можна було б зробити, якби пустили нормального проектувальника.

Площа Відродження
Фотографію можна прокрутити

 

На жаль, багато позбавленої смаку реклами.

Реклама

 

Вид із зворотного боку.

Двори

 

Місто стоїть на однойменній річці. Річка Вологда входить у басейн Північної Двіни. Як і багато топонімів північного заходу Росії, назва «Вологда» — фіно-угорського походження, від старовепського valgeda — біла, чиста (малася на увазі вода в річці). Цікаво, що вепська мова — єдина мова Росії, яка офіційно використовує латиницю.

Річка
Фотографію можна прокрутити

Річка Вологда

 

За межами історичного центру Вологда мало чим відрізняється від будь-якого іншого російського міста схожого розміру.

Сучасна Вологда

Сучасна Вологда

Сучасна Вологда

Сучасна Вологда

Алея перед ЦУМом

Вулиця Пушкіна

 

Річковий вокзал.

Дебаркадери

 

Великий занедбаний будинок прямо посеред міста. Що це?

Занедбаний будинок

 

На світлофори вішають додаткову секцію на вигнутому стовпі.

Світлофори

Світлофори

 

Евакуатор.

Евакуатор

 

Стандартні вологодські сміттєві баки.

Сміттєвий майданчик

Сміттєвий майданчик

 

Вологодська урна — кільце, прикріплене на палиці, на яке вішається пакет. Ідея, що в російських реаліях не спрацювала, оскільки за весь час я зустрів одне-єдине кільце з пакетом.

Вологодська урна

 

Головна вулиця.

Проспект Миру

 

Заглянемо в звичайні двори. Варламову б точно не сподобалося — усе зайнято автомобілями, які паркуються без поваги до інших мешканців.

Парковка біля під’їзду

Двір

За КПРФ

 

Дві раритетні таблички.

Будинок відмінного утримання

 

На всіх електробудках міста висить наклейка про заборону нелегальної реклами.

Електробудкі

 

Деякі зупинки оформлені оригінально.

Зупинка

 

У міських таксі — неймовірно великі шашечки.

Таксі

 

Або якісь дивні півтораметрові антени. У всіх причеплено стандартний номерок з тризначним номером, який, судячи з усього, позначає фірму.

Таксі

Таксі

 

Пам’ятник собаці, який пісяє.

Собака, який пісяє

 

Ліхтарі модні.

Ліхтарі

 

Центральний обласний Ленін.

Ліхтарі

 

Класний знак «Я ♥ Вологду».

Я ♥ Вологду

 

Оформлення турагентства. Нагадало Пенсильванську Москву.

Турагентсвто

 

Птах Говорун з книг Кіра Буличова.

Пам’ятник Говорунові

 

Млин Баттхьорту. Коли я йшов, він обертався, але коли порівнявся з ним, він зупинився між «дружбою» і «мрією», але ближче до «мрії». Усе ясно...

Млин Баттхёрта

 

До речі, вологодци дуже романтичні. Якщо в Тулі всі стіни пописані фашистськими гаслами, то тут — зізнаннями в коханні.

Зізнання в коханні

Зізнання в коханні

Зізнання в коханні

 

Котю розкохали. Точніше, вона розкохала.

Зізнання в коханні

 

Чарівна скриня ( 1, 2, 3, 4).

Ящик

 

Будиночок, у якому в 1911—1912 роках відбував заслання Сталін (будівля позаду — адміністрація області). Ліберал гнилий був цей Микола II — відправить ненадовго в дерев’яному будиночку пожити, то до Вологди, то до Шушенського, от і все покарання.

 

У місті є невеликий музейчик під назвою «будиночок Петра». Коли Петербург ще не було побудовано, головним портом Росії був Архангельськ, шлях до якого лежав через Вологду. Коли цар туди їздив, він зупинявся в будинку голландського купця Івана (Іогана) Гутмана — ось цьому самому. Музей було відкрито в 1872 році, він став першим музеєм Вологди.

 

У 2010 році мені в руки потрапила книжка Мединського (нинішнього міністра культури) «Міфи про Росію», такий феєричний зразок псевдоісторичної псевдопатріотичної літератури, де він вилив на Петра I кілька цебрів помиїв — мовляв, до Петра Росія була духовною™, і через те великою, а потім він прийшов і своїм західництвом все зруйнував, і досі в країні від цього все погано. У світлі сьогоднішніх подій розумієш, навіщо Мединський це писав — готував ґрунт. А насправді все було з точністю до навпаки — Петро I розумів, що тодішня Росія була не оплотом духовності, а просто задвірками Європи, відстаючими від неї на багато десятиліть. Тому й почав свої реформи — запрошував до Росії вчених і майстрів, друкував книги, будував флот, розвивав виробництво, упроваджував західну культуру і рубав бороди фофудієносцям, у яких від усього цього неслабо припікало. На жаль, остаточної перемоги здорового глузду в Росії донині не сталося — періодично фофудієносці захоплюють владу і замість того щоб розширити прорубане вікно і нарешті зробити з нього двері, починають старанно закладати його то залізною завісою, то духовними скріпами.

 

Музей присвячений Петру I, його реформам, а також історії Вологодського краю.

 

Завідувач музеєм Віктор Лісіцин виявився найцікавішою і дуже інтелігентною людиною. Він провів мені екскурсію, а потім ми з ним цілу годину розмовляли. Говорили про Петра, про історію, і про багато іншого. Однією з тем стали іноземні мови. Мені запам’яталася фраза Віктора: «людина, що знає тільки одну мову, є національно обмеженою». Сам він у школі та університеті вивчав німецьку, а також якийсь час прожив в Естонії. Стосовно Естонії він відчуває жаль і незручність, що свого часу не вивчив естонську — адже «це просто неввічливо не знати мови народу, на землі якого живеш».

 

* * *

Найкраще місце, щоб поїсти — «Парижанка». Знаходиться в східному кінці проспекту Перемоги, недалеко від пам’ятника Леніну. Ще сподобалася кав’ярня «Все свои» (вулиця Пушкінська, біля майдану Революції), там, правда, тільки кава і булочки, але дуже приємна атмосфера. Хіпстерам сподобається)

До Нового року залишилося 3 дні.

Їду зустрічати його в Устьяни.