Гамбург. ХафенСіті, Репербан, Фармзен; метро
Вільне і ганзейське місто Гамбург, Німеччина, вересень 2015
Google Карти, Яндекс.Карти
Порт Гамбурга, який з’явився ще в 12 столітті, зараз є третім за величиною в Європі і першим у Німеччині — на нього припадає чверть усього вантажообігу в країні. Власне кажучи, своїм розміром і значенням в історичній перспективі Гамбург зобов’язаний саме порту, завдяки якому він став одним із лідируючих міст Ганзейського союзу, а в Новий час — головним європейських хабом трансатлантичних вантажних і пасажирських перевезень.
У 1871 році вільне місто Гамбург увійшло до складу новоствореної Німецької імперії і вже не могло проводити свою власну митну політику. Щоб митні обмеження не заважали порту працювати, у 1888 році він отримав статус порто-франко, («вільного порту», що не входить у митну територію країни, тобто ввіз і вивіз товарів безпосередньо з порту не обкладається митами). Для безмитного збереження товарів було побудовано величезні на ті часи складські приміщення, через які правобережний портовий район отримав назву Speicherstadt, дослівно, «місто складів». У такій якості він використовувався протягом наступного століття. Однак, до кінця 20 століття необхідність у ньому відпала. По-перше, він був занадто малий і не пасував для великих сучасних кораблів, по-друге, зі створенням єдиного європейського економічного простору значимість порто-франко знизилася, і безмитну зону порту було зменшено. HafenCity Hamburg став масштабним довгостроковим проектом міської реконструкції, метою якого є перетворення колишнього промислового району в житлово-комерційний. Складські приміщення переобладнуються під квартири та офіси, зводяться нові будівлі, на прилеглій території створюються нові громадські простори, відкриваються крамниці, кафе та інші підприємства.
Колишні складські приміщення будівництва кінця 19 століття мають архітектурну та історичну цінність, тому в 2015 році Шпайхерштадт було включено до складу Світової спадщини ЮНЕСКО.
Заводські труби з будівель було прибрано, але для краси залишили їх символічні репрезентації.
В одному з цих будинків у 2001 році було відкрито музей «Мініатюрна країна чудес», що став усесвітньо відомою міською визначною пам’яткою.
Канали, куди заходили кораблі, втратили своє практичне значення, але зате виглядають дуже красиво.
Вночі все дуже гарно підсвічується.
Там, де раніше стояли вантажні кораблі, тепер причали для приватних човнів.
Побудовано нові громадські простори.
Громадський спортивний майданчик.
Пустир можна просто засадити травою, можна просто закласти камінням. А можна зробити красиво і оригінально.
Популярний нині стиль європейської архітектури.
Вулиці.
Репербан
Цей район, розташований на захід від центру міста, має прізвисько «die sündige Meile» — «гріховна миля». Тут зосереджені різні нічні розважальні заклади, клуби, бари та борделі.
«Reeperbahn» (Reep — канат, трос; Bahn — дорога, шлях, лінія) на українську перекладається як «канатний двір» — місце, де виробляють мотузки і канати. Канат робиться з декількох мотузок, переплетених між собою, і щоб його звити, потрібен довгий простір, де мотузки можна повністю розтягнути. Як можна здогадатись, своєю назвою вулиця зобов’язана тим, що колись тут знаходилося таке підприємство, важливе для міста з великим портом.
Різнокольорово, кольоровою гамою нагадує «елітну» архітектуру пострадянських країн. Насправді це світлодіоди, що змінюють колір, вночі, напевно, виглядає по-ласвегаськи.
Скрізь висить реклама секс-послуг і борделів.
Навколо клуби, стриптиз, борделі та ігрові зали.
Але народу мало — не той час доби. Вуличні повії мають право «працювати» тільки в певні нічні години, удень їм стояти на вулиці заборонено.
Злачні місця завжди привертають якихось дивних осіб. Під мостом ночують панки.
По районі висять таблички, що повідомляють про відеоспостереження і прийняту в 2007 році заборону на носіння в межах району будь-якої зброї.
У самій середині — поліцейський відділок, у такому місці потрібно з підвищеною увагою стежити за порядком.
Католицька церква. У колишні часи католикам заборонялося практикувати свою релігію в лютеранському Гамбурзі, однак, Репербан тоді не був частиною міста, тому тут їм це дозволялося.
Картина.
Безкоштовний вуличний туалет. Як виняток вирішили, що нехай краще любителі розваг напідпитку ходять сюди, ніж на стіни будинків.
Композиція, присвячена гуртові «The Beatles». Здавалося б, причому тут вони? Запитувач такого погано знає історію гурту — у 1960 році музиканти поїхали з Ліверпуля і 2 роки провели в Гамбурзі, поліруючи свої музичні навички частими виступами в різних клубах Репербану. Популярність групи, що пару років опісля завоювала всесвітню славу, почала зростати саме тут («можливо, я й народився в Ліверпулі, але виріс я в Гамбурзі», казав Джон Леннон). Тодішній склад «Бітлів» відрізнявся від «канонічного» — замість Рінґо Старра, який приєднався до гурту тільки в 1962 році, на вдарних у гамбурзький період відігравали Стюарт Саткліфф і Піт Бест.
Фармзен
«Ага, фотосесія!» — вигукнув Федор Олександрович, побачивши мене на балконі з фотоапаратом. Фармзен — район на околиці міста, де я жив. Так виглядають спальні райони великих німецьких міст.
Галявини, дерева, рівні доріжки — краса. Ніяких облізлих пустирів, ніяких виставок безладно наставленого в бруді автохламу у дворі, як це буває в нас.
Контейнери збору сміття («помийкою» язик не повертається назвати) — ніякого бруду, ніякого розкиданого сміття, ніякого запаху.
Просто вулиця.
Гамбургське метро.
Метрополітен великий, у центрі міста лінії підземні, за його межами йдуть поверху. Як і в інших німецьких містах, метро ділиться на U-Bahn і S-Bahn, принципової різниці між якими немає.
Контактна рейка складається з окремих фрагментів
Усі станції доступні людям з обмеженими можливостями.
На одних і тих же лініях можуть бути різні маршрути, тому треба стежити, щоб не поїхати не туди.
Вагони мають фірмову сіро-червону розмальовку, через що виникає асоціація з Російськими залізницями.
Усередині потяга. У вагонах старого типу двері потрібно відкривати самостійно, для чого на них встановлено спеціальні ручки. У нових — кнопки. Тримати двері закритими, якщо ніхто не входить і не виходить — більш практично, бо з вагона не виходить тепло (у спеку — холодне кондиціоноване повітря).
У головних вагонах скляні двері. Можна дивитись, що робить машиніст і звідки чи куди їде поїзд.
Одноденний проїзний, що діє з 9 ранку, коштує 6,50 € (приблизно 500 ₽). Турнікети повністю відсутні.