Акапулько
Штат Ґерреро, Мексика, червень 2013
Google Карти, Яндекс.Карти
Виїзд із Мехіко відбувся не за розкладом. Згідно з інформацією на сайті, стійка автопрокатної компанії National мала працювати цілодобово, тому о 4 ранку я вже був на місці, щоб у 5 вирушити в дорогу. Виявилося, що інформація не відповідала дійсності — стійка відкривалася тільки о 7:30, тому мені довелося три з половиною години хитатися по аеропорті (кафе закриті, безкоштовного вайфая немає). З усіх компаній цілодобово працює тільки Hertz, так що полетите в Мехіко — майте на увазі.
Затримка позначилася ще й побічно — ще пару годин пішло на те, щоб виїхати з міста.
Дороги між містами в Мексиці бувають двох видів — платні і безкоштовні. Безкоштовні дороги тягнуться через міста і села, тому швидкість на них обмежено (ви чисто фізично не зможете їхати швидше 50—60). Їздити по них варто лише в тому випадку, якщо у вас є спеціальна мета зануритися в місцевий колорит (про що буде пізніше). Якщо ж вам потрібно саме кудись дістатися, слід їхати тільки по автостраді.
Якість автострад хороша, а дозволена швидкість руху по них складає 110 км/год. (90—100 при проїзді через місто). На практиці дозволяють їхати до 130, але я вирішив не експериментувати.
Пункти збору платежів нічим не примітні. Платити можна готівкою, кредитними картами, для місцевих існують безконтактні карти і радіоідентифікатори, які вішаються на лобове скло. Якщо ви турист, то найкраще мати при собі достатньо готівки. Пропускні пункти зустрічаються в середньому по одному на кожні 60 км, з легкового автомобіля на кожному знімають у районі
Помилка на сайті: неможливо показати перелік валют, оскільки функцію currencies() не визначено. Криворукий автор випадково затер потрібний файл. Бекапи, гіт - ні, не чули :(
. У середньому, виходить близько 4 рублів (1 гривні) за кілометр (ціни станом на червень 2013 року).
Якщо десь ведуться дорожні роботи, на початку завжди стоїть людина з прапором і їм махає.
Судячи з усього, відсутня заборона на перевезення пасажирів поза кабіною автомобіля. Народ, що їздить таким чином, зустрічався не раз.
Уздовж траси трохи віддалік звичайно йде паркан із колючого дроту, що захищає її від людей і диких тварин, що не завжди допомагає — іноді зустрічаються пішоходи, що йдуть прямо вздовж неї (особливо поблизу міст). З’їзд з автостради можливий тільки поруч із великими містами, заради маленьких селищ грошей на будівництво не витрачають, унаслідок чого народ протоптує кустарні виїзди — по-перше, для потрапляння на трасу можна не об’їжджати 50 кілометрів, по-друге, можна зганяти кудись із вітерцем і при цьому заощадити на сплаті за проїзд.
Місця дуже красиві.
Уздовж доріг зустрічаються кишені, де можна зупинитися і напустити в салон мух. Зазвичай обладнані колодязем, іноді телефоном.
Лос Байкерос.
По дорозі з’їхав у якесь дуже бідне село.
Акапулько
Місто, найбільш відоме в нас за хітом 90-х у виконанні Вайкуле, у п’ятдесятих роках XX століття було дуже популярним у якості курорту в зірок Голлівуду.
Але це було давним-давно, зараз Акапулько вже не те.
Знайомство з ним почалося з того, що на в’їзді в місто мені довелося дати хабар місцевим мусорам. Я порушив правила, проїхавши на червоне світло (правда, помітити брудний, підвішений незрозуміло де світлофор було надзвичайно складно). Через секунду задоволений мексиканський пент, що стояв трохи попереду, почав мені махати, наказуючи зупинитися біля узбіччя. «Правоохоронець» злегка розумів англійську, тому сяк-так пояснив мені суть проблеми. У мене було два варіанти — сплатити штраф (відносно невисокий), але для цього потрібно було їхати невідомо куди і, враховуючи моторошні пробки, втрачати півдня. Другим варіантом було «домовитися на місці». Дві тисячі песо непомітно перекочували в кишеню сеньйора ДПСника, і я поїхав далі.
Хоча мій готель знаходився в самому центрі, його адреса на Експедії була неправильною, тому замість того, щоб залишити машину в готелі і піти гуляти, я довго шукав місце на вулиці ближче до центру. Зробити це було дуже нелегко, тому що на вулицях панував повний хаос. Мої пригоди в Неаполі в порівнянні з цим здалися дитячими пустощами. Тут теж усі лізли як хотіли, але ніхто нікого не пропускав, а зате всі постійно сигналили. Світлофори і правила руху повністю ігнорувалися, а присутні на перехрестях «регулювальники» чинили на все це мінімальний ефект. У якийсь момент почало здаватися, що в мене ось-ось здадуть нерви.
Тим не менш, взявши себе в руки, я все-таки вибрався з цього кошмару, і, покружлявши по місті, знайшов місце, де припаркуватися.
Виявилося, що в Акапулько будують швидкісний автобус, тому все місто було перекрито.
Перекриття було зроблено досить безграмотно, потік пускали по зустрічній, при цьому знаків і роздільників майже не було.
Не скажу, що Акапулько мене чимось вразив. Кажуть, тут хороші курорти, приємні пляжі і найкрутіші в країні нічні клуби, але нічого з цього я не дивився, зате побачив обшарпане, спікотне і шумне місто.
Місто знаходиться поруч із бухтою, через що тут ніколи не буває сильних хвиль.
Вихід із бухти, далі Тихий океан.
Панорама.
Центр із прапором.
Поки швидкісний автобус не побудовано, у місті ходять такі — американські шкільні. На борті зображено хвилю, при цьому колір і стиль різняться.
Усередині дуже душно, тому їздять із відкритими вікнами, завжди тонованими, і відкритими дверима. Дві третини лобового скла завжди заклеюються темної плівкою з малюнком.
Міське таксі — в основному синьо-білі «жуки». Таксисти не дають спокійно йти по вулиці — постійно зупиняються і пропонують свої послуги. Лічильників ніде немає, поїздка по місту в межах центральної частини обходиться в 75—100 рублів (20—25 гривень).
Головна прибережна вулиця з готелями.
Іноземних туристів немає взагалі. Американці та європейці тусуються в Канкуні і на Косумелі, тут же відпочивають в основному мексиканці.
Місто тягнеться аж до гір. Виглядає не картинно, але зате дає повне уявлення про архітектуру Акапулько.
Чоловічок на світлофорі анимировано біжить. Нормальні світлофори тільки в центрі.
Зверніть увагу, як усе заґратовано.
Навіть зливостоки.
Гідрант.
Електричні лічильники, щоб їх не сперли.
Високі технології з поправкою на місцеву реальність.
Телефони належать різним компаніям, але стоять поруч.
Сміттєвоз.
Канал.
Песо — назва національної валюти не тільки в Мексиці, але й у половині країн Латинської Америки, проте в якості символу завжди використовується знак долара «$». Мексиканський песо дорівнює приблизно 2 із половиною рублям, чи 65 українським копійкам.
В Акапулько, як у будь-якому курортному місті, звідусіль лунає музика. Треба сказати, що музика ця абсолютно нестерпна, навіть якщо ви не знаєте значення слів і і «corazón». Причина криється в тому, що в ній для супроводу повсюдно використовується так звана латинська перкусія — набір ударних інструментів, традиційних для народних мотивів Латинської Америки (фото з сайту davidclivemusic.com):
Яким б не були стиль і мелодія виконуваної пісні, на задньому плані завжди буде звучати однакове ритмічне бренькання цих барабанів. Через деякий час це починає дратувати. Само собою, ні в якому разі не можна говорити, що мексиканська музика вся така — у країні відіграють і рок, і легку попсу, і реп, і дет-метал. Однак, вищезазначений стиль обов’язковий для музики, орієнтованої на масового і невибагливого слухача (типу як у нас шансон). Щось на зразок цього (спробуйте поперетягувати повзунок, тут різні пісні, але майже однаковий акомпанемент).
Нашої уваги також заслуговує мексиканська поліція, яка, треба сказати, виглядає дуже загрозливо і незвично для європейця. Крім дорожньої поліції, з якою мені довелося зустрітися раніше, є ще ось такі штурмовики, що їздять зовні на пікапах, у кузовах яких встановлено турнікети (іноді їх там набивається ціла бригада). Фотографуватися не люблять (після цієї фотографії суворий мексиканський правоохоронець зістрибнув, не поспішаючи підійшов до мене, зажадав негайно видалити знімок. Це — федеральна поліція, яка крутіше за інших, їздять з автоматами М4 або М16, тому з ними краще не жартувати.
Вони дивляться на тебе, як на ґрінґо.
У Мексиці дуже гостро стоїть проблема наркокартелів — великих злочинних організацій, контролюючих потік кокаїну з Південної Америки до США і Канади. Картелі дуже небезпечні й сильні — вони добре озброєні, місцева поліція ними найчастіше буває підкуплена (особливо це властиво бідним регіонам). До певного моменту такий статус-кво всіх влаштовував але в 2006 році тодішній президент Бісенте Фокс оголосив наркокартелям війну, кинувши на боротьбу з ними армію, після чого країну захлеснула хвиля насильства. Хоча в центральних і туристичних районах Мексики досить безпечно, бідніші регіони є аналогом російського північного Кавказу — там можливі вбивства і викрадання людей (зокрема іноземців), нерідко трапляються сутички армії з бойовиками наркокартелів прямо на вулицях міст. На мексиканських дорогах мені пару доводилося зустрічати армійські пости, коли збройні солдати стоять на дорозі і доглядають проїжджаючі автомобілі.
Про те, що поліція зі своїми обов’язками не справляється, свідчить велика кількість «чопівців». У розвинених країнах більшості підприємств немає сенсу наймати збройну охорону, оскільки в разі чого можна викликати поліцію, яка на такі виклики зреагує протягом пари хвилин. Коли поліція працює погано і на неї не можна покладатися (як, наприклад, у нас), стають популярними приватні підприємства охорони.
Мексиканці не сама фотогенічна нація, хіба що іноді.
* * *
На заправках із машини можна не виходити, гроші приймає співробітник, який вас заправляє (оплата вперед, карти не приймають). Ціна бензину приблизно така ж, як у Росії — 26-29 рублів (6—7 гривень) за літр 92-го.