Європа 2014, ч. 2. Брюссель

Бельгія, серпень 2014
Google Карти, Яндекс.Карти

Дуже поширена деталь сільського пейзажу країн Бенілюксу та Німеччини — обертові вітрогенератори. Їх популярність пояснюється дорожнечею електроенергії — у цих країнах (а також у Данії та Швеції) ціни на кіловат найвищі в Європі. Енвайронменталісти люблять вітряки, тому що вони «екологічно чисті», але чи є вони вирішенням проблеми — питання спірне. Виробленої ними енергії буде мало, навіть якщо ними забудувати всю країну (причому енергія, споживана на виробництво вітряка, становить 80% від усієї енергії, яку він виробить за всі 20 років роботи). Вони також небезпечні для птахів і створюють шум, вібрації та інфразвук, які негативно впливають на екосистему і приносять незручність жителям.

* * *

Туристичну роль Ейфелевої вежі в Брюсселі грає «Маннекен піс» — пісяючий хлопчик.

«Маннекен-піс» — слово з марольского социолекта (суміші нідерландської і французької), на якому в часи встановлення скульптури (1619) говорив брюссельський робітничий клас.

Основна реакція тих, хто вперше бачить хлопчика, це здивування тим, наскільки він малий. Адже всі очікують побачити статую метри 3 заввишки з брандспойтом попереду, а він розміром з дитячу ляльку.

У день нашого перебування в Брюсселі хлопчика було одягнено в костюм «Братства рожевого слона» (фан-клуб бельгійського пива «Delirium Tremens»). Як пояснив один з учасників заходу, наряджати Маннекена в різні костюми — міська традиція. Ідеї ​​для костюмів надсилають громадяни (це може бути все що завгодно — уніформа, національні костюми, спецівка), переодягання трапляються кілька разів на тиждень. Гардероб хлопчика складається з сотень костюмів. Саму статую з моменту установки неодноразово крали, поточну версію було поставлено ​​в 1965 році.

Інша пам’ятка — Атоміум, будова, зроблена у формі атома заліза і побудована до Всесвітньої виставки 1958 як символ мирного використання атомної енергії. Нагорі виступав канатоходець.

Центральний майдан міста, Гранд-плас. Щороку 15 серпня на майдані на кілька днів викладають величезний килим із квітучих бегоній, що мені пощастило сфотографувати.

Вид на центр. Висока вежа — ратуша, що стоїть на Гранд-Плас.

Бельгія — специфічна країна, що складається з двох частин — Фландрії й Валлонії, кордон між якими проходить приблизно по 51 паралелі. Фламандці, що говорять діалектом нідерландської, і франкомовні валлони один одного на дух не переносять і мріють розділитися, а потім приєднатися відповідно до Нідерландів та Франції. Ситуація чимось нагадує канадську — тільки якщо там англомовні гнобили і намагалися асимілювати франкомовних, то тут франкомовні те ж саме робили з нідерландомовними, і останні лише в XX столітті змогли добитися для себе рівних прав. Але попри велику кількість домовленостей і спроб закріпити істотну автономію для кожного з регіонів, дискусії про необхідність поділу не вщухають. На них досить байдуже дивляться два невеликих автономних регіони на сході країни, заселених етнічними німцями, які в суперечку не втручаються, але в разі поділу обіцяють що-небудь придумати (наприклад, увійти до складу Німеччини або створити свою власну міні-державу зразок Люксембургу).

У країні 3 офіційні мови — нідерландська, французька та німецька, знаки і таблички зазвичай підписуються на перших двох.

У Брюсселі більш поширена французька, хоча фламандців там теж живе дуже багато. Втім, коли ви приїдете до Брюсселя, вам з більшою ймовірністю здасться, що ви перебуваєте в Африці — такої кількості негрів я не бачив навіть у Парижі. Африканці з колишніх бельгійських колоній приїжджають до країни і приймаються займатися тим, чим і скрізь — нічого не робити і сидіти на соціальній допомозі.

Багато також вихідців з арабських країн. Проблема дуже характерна для розвинених європейських країн — більшість цих людей, приїжджаючи до Європи, не бажають інтегруватися в суспільство, вчити мову і приймати європейські цінності, а натомість намагаються нав’язувати свої. Вони живуть замкнутими громадами, де не тільки новоприбулі мігранти, а й їхні діти й онуки не знають державних мов, високий рівень безробіття та злочинності, що сприяє ще більшому відчуженню, а також зростанню релігійного екстремізму.

Ще Брюссель є столицею Євросоюзу, де розташовано багато його інститутів, а також місцем, де знаходиться штаб-квартира НАТО. Адміністративно-ділові райони нагадують купюри євро — такі ж абстрактні і безликі.

В архітектурі історичного центру багато де видно голландську традицію.

Вулиці в центрі дуже вузькі, а народу ходить тьма, що не проштовхнутися.

Приємно, звичайно, але багато часу на це витрачати не варто. Робити там особливо нічого, хіба що сидіти в барах.

Площа Ніколя-Жана Руппе.

Хороший житловий район.

Не дуже хороший житловий район (живуть в основному іммігранти).

Церква богоматері Лакенської.

Просто вулиці.

Сквер. Я вважаю, що літня пара, де проявляють один одному знаки уваги, це зворушливо і романтично, наприклад. Коли молоді це роблять — не подобається (баттхьорт of forever alone ж), а коли старички — то дуже здорово.

Відкритий вуличний пісуар (більше ніде не бачив таких, тільки тут). Ідея зрозуміла — встановити таке пристосування в місцях незаконного справления малої потреби, і таким чином привчити до порядку. Мені здається, хороша ідея. Нещодавно йшов по Бєлгороді в 4 годині ночі, прямо в центрі побачив якихось п’яних поциків, що вийшли з клубу і почали, не соромлячись, мочитися біля зупинки на вулиці (удень там дуже жвава вулиця, але вночі пусто). А ось така штука могла б допомогти.

Трамвай.

Автобусна зупинка.

Поштова скринька. На ній видно корону — країна вважається монархією, і головою держави є король. У бельгійській монархії є ряд особливостей, що відрізняють її від інших монархій Європи. По-перше, вона з самого початку була конституційною — королівська влада тут з’явилася тільки в 1831 році, коли Бельгія отримала незалежність від Нідерландів, король був обраний Народним конгресом і його повноваження були спочатку визначені конституцією. По-друге, бельгійський монарх не тільки грає символічну роль глави держави, але й бере певну (хоча і мінімальну) участь у роботі уряду.

Щоб пісяючому хлопчикові не було самотньо, йому придумали зробити подругу, яка проживає в двох кварталах від нього.

Гараж для велосипедів у дворі.

На невеликих житлових вулицях пішохідні переходи піднято над землею, що змушує водія зменшувати швидкість.

Світлофорні стовпи пофарбовано в червоно-білу смужку. Для велосипедистів просто позначені узбіччя, як у Парижі.

Світлофорний чоловічок викликав асоціацію з агітаційними плакатами Володимира Маяковського (на задньому плані — собор святих Михайла і Гудули).

Там, де вулицю мощено або викладено плиткою, розмітку не завдають фарбою, а просто кладуть камені іншого кольору. Практично — з часом не стирається.

Сталінградська авеню. З одного боку, звичайно, зрозуміло, що назву цю дано на честь міста Сталінграда і Сталінградської битви, яка зламала хребет гітлерівській армії. З іншого — на мій погляд, імена таких людей, як Сталін чи Гітлер, не мусять вживатися ні в яких контекстах. А Волгоград треба перейменувати в Царицин.

Домофон.

А ось так тут продають порнопродукцію — прямо на стійці із звичайними дисками, але в спеціальних однакових картонках, що закривають обкладинку.

Автомобіль Citroën DS 1960-х років. У нас найбільш відомий за фільмом «Фантомас розбушувався», де Фантомас тікає від Жюва і Фандора на літаючому автомобілі.

А ще в Бельгії є штраф за неявку на вибори. За неучасть у голосуванні без поважної причини покладено штраф від 25 до 125 євро, а також проблеми з працевлаштуванням у державному секторі. Якщо ви кудись поїхали, ви можете попросити проголосувати за себе когось іншого. З 2003 року, однак, за виконанням закону перестали стежити. У Європі це не потрібно — громадяни й самі приходять на вибори (явка зазвичай становить 70—80%), оскільки знають, що доля їхньої країни, міста, району, громади знаходиться не в руках царя або вождя, а тільки в їх власних.

Їдемо далі. Попереду — Нідерланди.