Зона відчуження 1. Чорнобиль.
Київська область, Україна, серпень 2008
Google Карти, Яндекс.Карти
Дякую колективу сайту Прип’ять.ком за організацію поїздки.
Більшість відомостей, відомих масовому обивателеві про чорнобильську Зону відчуження, можна розділити на три категорії — «одна бабка сказала», «одна жовта газета написала» та «в одній міській легенді говориться». Серед того, що доводилося чути — і широко розповсюджені страшилки («у Зоні неможливо знаходитися без спеціального скафандра, інакше відразу помреш від променевої хвороби», «дітей не буде», або «там водяться двоголові телята, чотириокі собаки та інші мутанти»), і вишукані зразки бульварного марення («кримінальники з усіх країн колишнього СРСР створили там міні-державу, яка живе за поняттями, і куди навіть військо боїться сунутися, тому що вони там до зубів озброєні і стріляють по гелікоптерах»).
Сьогодні по Чорнобилі є багато інформації, але мають у своєму розпорядженні її зазвичай тільки ті, хто спеціально цією темою цікавиться. Інші продовжують вірити тому, що десь прочитали або почули, не замислюючися про достовірність.
Зона відчуження — закрита територія площею 2 044 квадратних кілометрів, утворена після аварії на Чорнобильській атомній станції в 1986 році, з метою виселення людей з заражених територій. Територія безпосередньо підпорядковується МНС України, і є режимним об’єктом, для входу і переміщення по якому потрібно спеціальний дозвіл. На всіх в’їздах знаходяться контрольно-пропускні пункти, серед яких найбільш відомі «Дитятки», розташовані на дорозі з Києва . При в’їзді у всіх перевіряють документи та дозволи. На кожен автомобіль також потрібен окремий пропуск.
У зоні працює багато людей, але постійно проживають там тільки невелика кількість літніх громадян, які не побажали залишити свої доми.
Саме місто Чорнобиль до аварії було просто невеликим райцентром на півночі Київської області. До атомної станції він мав мало стосунку — Чорнобильською вона називалася тільки тому, що знаходилася в Чорнобильському районі. Тим не менш, саме це ім’я стало сумно відомим на весь світ.
Чорнобиль на перший погляд здається абсолютно звичайним містечком.
У ньому є звичайні будинки, у яких хтось живе.
Звичайні підприємства.
Звичайні адміністративні будівлі (пошти, телефону і телеграфу тут немає — на вікні будівлі висить табло, що показує фон в різних колишніх населених пунктах Зони, а листи до Чорнобиля відправляються на індекс сусіднього Іванківського району).
Звичайні алеї та клумби.
І звичайні крамиці, куди ввечері ходять за пивом.
Але це відчуття швидко розсіюється. Незабаром починаєш розуміти, що місто хоч і живе, але тільки частково. Вулиці не заросли травою, але дуже пустельні.
Порожній міський автовокзал. Рідкісні автобуси звідси ходять тільки на Київ. Автомобілів майже немає.
І вже не потрібний такий великий зал очікування.
У дворах не грають діти.
Знак «житлова зона» виглядає якось недоречно.
На вулицях немає реклами стільникових операторів, крамниць і барів.
Багато будівель занедбані.
Інші, як колишня синагога (до війни сімдесят відсотків населення міста складали євреї), зайняті конторами, по діяльності якось пов’язаними з Зоною або радіацією.
У парку слави Другої світової війни не горить вічний вогонь. Однак, парк набагато більш відповідає тому образу, який у нього спочатку був закладений — тут тихо і сумно, немає сміття і п’яної молоді, настільки звичайних для «нормальних» міст.
Більшість жителів, близько п’ятнадцяти тисяч, що проживали тут до аварії, покинули місто. Проте, на відміну від більшості інших населених пунктів, Чорнобиль не був повністю покинутий. Тут розташовується адміністрація Зони і різні підприємства та центри, тим чи іншим чином з нею пов’язані. Квартирні будинки були перетворені в гуртожитки, і працівники зони, яких близько восьми тисяч, живуть у Чорнобилі вахтовим методом — два тижні вдома, два в Зоні.
Лише деякі люди, які відмовилися кидати свій дім, продовжують постійно проживати в режимному населеному пункті.
Людині ззовні, що не має пропуску, просто ходити по вулицях заборонено. За порядком стежить місцеве РВВС. Злочинності в Зоні, правда, практично немає — ловлять головним чином бомжів, які сюди пробралися та прагнуть оселитися в кинутих будинках, і мародерів, бажаючих поживитися тим, що ще залишилося, особливо металом (коли можна непогано заробити, радіація не лякає).
Основний одяг мешканців Зони — камуфляж. Люди, як правило, чоловіки віком від 35 до 60 років.
Як і всюди, радіація розподіляється нерівномірно. Є місця, де дозиметр показує 80 мікрорентген, а є зовсім чисті. Щоб не копатися в забрудненому радіонуклідами грунті, водопровід і каналізація в місті були проведені зовні.
Околиці Чорнобиля мертві, старі будівлі давно покинуті.
Приватні будиночки з похиленими парканами і порожніми вікнами заросли травою.
Поруч з парком Слави знаходиться меморіал техніки, що брала участь у ліквідації наслідків аварії.
Зібрані в затоці кораблі і баржі, що піддалися зараження, проржавіли і затонули. Колись їх було дуже багато, але більшість було розрізано на металобрухт.
Близько пожежної частини стоїть пам’ятник першим ліквідаторам, що віддали свої життя.
А в місцевому храмі моляться за упокій їхніх душ.
У церкві я купив ікону, звану «Чорнобильський Спас». Досить цікавий символізм цієї ікони. Хрестоподібне дерево, зображене в центрі — так звана «чорнобильська сосна». У другу світову це багатовікове дерево використовувалося нацистами для страт, після чого стало пам’ятником. Після аварії воно загинуло, опинившися в зоні найбільш сильного зараження, проте його не стали знищувати, як це було з рештою лісу. Мертва сосна простояла до дев’яностих років. Коли вона впала, її розпиляли і залишили в одному з сараїв покинутого села Новошепеличі.
Падаюча на атомну станцію зірка — виноска до глави 8 частинам 10—11 одкровення Івана Богослова (Апокаліпсису): «Третій ангел засурмив, і впала з неба велика зірка, палаючи, як смолоскип, і впала на третину річок та на водні джерела. Ймення зорі „Полин“; і третина води, як полин, і багато людей померло від вод, тому що вони стали гіркі». Чорнобиль — поширена в українському народі назва полину. Хоча цю версію можна критикувати об’єктивно, проте вона залишає сильне відчуття справдженого зловісного пророцтва, через що і була включена в цю ікону.
