Італія 6. Піза, Чинкве-Терре
Провінція Спеція, Лігурія, Італія, травень 2009
Google Карти, Яндекс.Карти
Усі, з ким доводилося говорити про Пізу, радили не витрачати на неї цілий день, бо «крім вежі там немає нічого цікавого». А сестра порадила з’їздити в національний парк Чинкве-Терре («П’ять земель»), розташований на північному березі Тірренського моря. Оскільки Піза лежала якраз на шляху від Флоренції до Чинкве-Терре, вибір маршруту був очевидний.
Піза — провінційне місто.
Відмінна ідея — опукле дзеркало покращує видимість на перехресті з поганим оглядом.
Прадавній акведук органічно вписується в сучасну забудову.
Центр, як і належить, заповнено туристами і приємно обшарпано.
Негри не просто просять милостиню, як у Неаполі, а навіть працюють, намагаючися продати туристам підроблені годинники. Турист, що в них купує, ризикує отримати великий штраф.
Усі будинки забезпечено віконницями з гратами, які захищають від сонця і злодіїв. Їх можна відкрити, а можна просто підняти. У Пізі вони майже завжди зелені.
Стоянки для велосипедів позначено розміткою.
Фіат 500 Л. Спочатку я подумав, що це та сама машина, з якої було скопійовано першого «Запорожця», але прообразом останнього слід вважати більш великий шестисотий Фіат.
Береги Анро навіть у центрі мальовничо покриті очеретом і травою.
Середньостатистичний турист зазвичай приїжджає сюди для того, щоб піднятися на стовпчик і сфотографуватися з витягнутою рукою, щоб на фотографії здавалося, що він підпирає рукою Пізанську вежу. Телиці також роблять додаткову фотографію, де вони нахиляються вперед і витягають губи трубочкою, зображуючи поцілунок. Під час усього дійства вони махають руками, тому що стовпчики зверху округлі і на них складно тримати рівновагу. Потім фотографії викладаються на різних фейсбуках.
Часу, як завжди, не вистачає, тому перенесемося далі.
Чинкве-Терре
Дорога туди лежить через місто, яке називається Спеція. Дивний знак посередині зображує не те сміттєвоз, не те кампер, який висить у повітрі над отвором в дорозі.
Їхати доводиться по звивистому серпантині без будь-яких огорож. Як з’ясувалося ввечері, і без освітлення теж.
Їздити тут із незвички досить хвилююче, особливо вважаючи те, як їздять уже звиклі.
Місце для стоянки було в кінці-кінців знайдено, а мужик Мілана, що випадково опинився поруч і в якого тут дача, підкинув на вершину гори по зубчастій монорейці.
Чинкве-Терре — це такий національний парк, що складається з суцільних откриточних видів.
Раніше це були бідні рибальські села. Вікіпедія повідомила, що в даному регіоні традиційно розмовляли лігурскою мовою, яка ближче до французької, ніж до італійської, і яка, що цікаво, була рідною для Паганіні і Гарібальді, але зараз перебуває в занепаді.
Тепер — дачно-туристичні селища.
Дачі далеко не фешенебельні, як можна було б подумати.
Між п’ятьма селищами для зручності ходять електрички.
Але краще пройтися пішки.
Тому що тут кругом краса.
Красотища.
Саме цим і запам’яталася мені Італія.
