Сан-Франциско, частина 3: Алькатрас
Каліфорнія, США, травень 2013
Google Карти, Яндекс.Карти
На третій день погода зіпсувалася, надавши місту його звичайний вигляд.
Алькатрас — скелястий острівець, розташований приблизно в середині затоки. Назва в перекладі з іспанської мови означає «пелікан» (не плутати з альбатросом). На острові гніздиться більша кількість чайок, що живуть у бухті.
Потрапити сюди можна на поромі, що ходить кілька разів на день, але кількість місць на ньому обмежена, і квитки зазвичай розкуповуються за день-два, тому їх краще заздалегідь купити в інтернеті.
З’їздити туди однозначно варто — хоча б заради видів, які відкриваються на місто з корабля.
Вежа Койт, вид з води.
Профіль Бей-бриджу з протилежного боку.
Підходимо до острова. У будівлі на передньому плані квартирувалися службовці тюрми, на горі — ув’язнені. Будинок з трубою праворуч — колишня електростанція, на горі зліва — будинок начальника в’язниці.
Індіанці вважали це місце проклятим і уникали на нього висаджуватися. Іспанці, пробравшися туди в другій половині XVIII століття, нарекли його «Островом пеліканів» («La Isla de los Alcatraces»), виявивши там велике скупчення цих птахів (нині їх там не залишилося). Після того як у середині XIX століття Мексика зазнала поразки в Американо-мексиканській війни, Каліфорнія перейшла до США і на острові розмістився артилерійський гарнізон для охорони підступів до затоки.
Хоча острів знаходиться всього в 1,8 кілометрах від берега, сильні і непередбачувані холодні течії роблять його дуже важкодоступним, а втечу з нього — практично неможливою, тому коли в США почалася громадянська війна, Алькатрас став використовуватися для утримання під вартою спійманих на західному узбережжі конфедератів, а також тих, хто їм симпатизував. Пізніше до них додалися полонені іспано-американської війни кінця XIX століття, а після руйнівного землетрусу 1906 сюди перевели ув’язнених з в’язниць Сан-Франциско. У тридцяті роки XX століття почалася Велика депресія, що призвело до зростання злочинності, особливо організованої, і в 1933 році Федеральне тюремне управління відкрило тут в’язницю особливого режиму, призначену для найнебезпечніших злочинців, а також для тих, хто порушував дисципліну в інших місцях позбавлення волі. Тюрма складалася з декількох блоків заввишки в три яруси.
Всього в ній було більше за 600 камер.
На фотографії через спотворення камера здається більше, ніж насправді. У реальності ж її розмір залишає всього лише 1,5 метра в ширину і 2,7 метра в довжину — як у ванній кімнати. Усередині знаходився столик з лавкою, унітаз, умивальник і ліжко.
Ув’язненим дозволялося мати якусь кількість особистих речей.
За хорошу поведінку їм давали деякі поблажки, наприклад, можливість виходити у двір і грати в бейсбол, а також брати книги з тюремної бібліотеки.
За погане — переводили в блок «Д», режим утримання в якому був ще суворіше. Блок також містив ізольовані камери (у яких ув’язнений нікого не бачив і ні з ким не міг спілкуватися) і карцери.
Серед найвідоміших в’язнів Алькатраса були мафіозний ватажок Аль Капоне, одіозний гангстер і беспредельщик Джордж Келлі Барнс на прізвисько «Келлі Кулемет», а також Роберт Страуд, «птахолов з Алькатраса», засуджений за вбивства, і які потим отримав довічне за вбивство наглядача. Перебуваючи в іншій в’язниці, Страуд займався вивченням канарок, і навіть опублікував дві книги по догляду за ними, що стали популярними. У нього був високий інтелект, але він був психічно нездоровий, і страждав нападами гніву, під час яких міг скоїти злочин.
З Алькатраса було скоєно кілька спроб втечі різного ступеня витонченості. У 1962 році троє ув’язнених зробили дриль з металевої ложки, припаяної сріблом з 10-центової монети до вкраденому мотору від пилососа, за допомогою якої просвердлили задні стінки камер. Залишивши в ліжках голови з пап’є-маше, щоб охорона не помітила їх відсутність, втікачі піднялися наверх по утилітарному відсіці, розігнули прути ґрат, вибралися на дах, спустилися вниз по водостічній трубі, і на виготовленому з гумових плащів надувному плоті попливли з острова. До сьогоднішнього дня невідомо, чи вдалося їм добратися до берега, або вони загинули в десятиградусний воді. У душових в’язниці подавали тільки гарячу воду, щоб тіла ув’язнених не звикати до холодної.
Утилітарний відсік між камерами, через який вони піднялися наверх.
Сама зухвала спроба втечі сталася в 1942 році, коли шестеро ув’язнених підняли повстання. Озброївшися саморобним пристроєм для розгинання прутів, і обмазавшися несвіжим жиром, один зі змовників, що до цього довго сидів на дієті, спочатку витіснулся з камери, а потім таким же чином проник на склад зброї і роздав її своїм спільникам. Злочинці збиралися захопити в полон охоронців, і, прикриваючися ними, втекти з острова на катері. Вони почали вимагати в охоронців ключа, а зрозумівши, що їм його не одержати, почали їх вбивати (ключ по випадковості не поклали на місце). Коли вони спробували підібрати ключ, пробуючи всі наявні, замок заблокувався, і вони опинилися в пастці. Адміністрація в’язниці викликала на підмогу морпіхів, берегову охорону та ФБР. Ті почали штурм, закидаючи в будівлю гранати зі сльозогінним газом, зав’язалася запекла перестрілка, у ході якої один зі штурмовців і троє змовників було вбито. Ще трьох бунтівників взяли живими. Двох із них було пізніше страчено в газовій камері, а третій отримав другий довічний термін.
На підлозі видно отвори від куль, зроблені в той день
Зброя охоронця.
Службові приміщення.
Морг і крематорій. У Алькатрасі не виконувати смертних вироків, тому за призначенням він використовувався рідко.
Кухня.
Тюремний корпус.
Колишня дизельна електростанція і котельня (сьогодні острів отримує енергію від встановлених на даху сонячних батарей).
Тюрму було закрито в 1963 році з фінансових причин — утримання там одного ув’язненого обходилося бюджету більш ніж у три рази дорожче, ніж у звичайній в’язниці на материку.
У шістдесяті роки, коли західний світ захлеснула хвиля всіляких протестних рухів, не залишилися осторонь і американські індіанці. У 1969 група студентів індіанського походження захопила острів, оголосивши його вільною землею, що належить корінним жителям Америки (під час недавньої реставрації на водонапірній башті відновили залишений ними напис: «Мир і свобода. Ласкаво просимо на вільну індіанську землю»). Пізніше до них приєдналися активісти з інших штатів.
Індіанці вимагали від американського уряду права на самоврядування і самовизначення, дотримання низки договорів, які було підписано з ними під час становлення держави, повернення земель, які по праву повинні були належати їм. Завдяки цій акції, американський уряд пішов на поступки — по-перше, була офіційно скасована політика асиміляції індіанців, по-друге, уряд передав частину невикористаних федеральних земель племінним автономіям.
Окупація острова тривала близько 19 місяців. Невідомо, чим індіанці там весь цей час займалася, але під час неї згоріло кілька будівель, у тому числі будинок начальника в’язниці, і клуб відпочинку охоронців.
Зараз острів належить Службі національних парків.
У чайок період гніздування.
