Сухумі, частина 1: Район «Новий» і вокзал
Абхазія*, травень 2016
Google Карти, Яндекс.Карти
Прямо на в’їзді в місто знаходиться меморіал війни 1992—1993 років. Як я вже писав в одному з попередніх оповідань, культ цієї війни в Абхазії аналогічний культу Великої вітчизняної в Росії: у кожному населеному пункті є свій меморіал, іменами її героїв називають вулиці, їй присвячені музеї і пам’ятники, та й сама війна називається тут вітчизняною.
В’їжджаючи в місто, ви відразу потрапляєте в мікрорайон «Новий» — типовий радянський район із панельними багатоповерхівками.
Район є найбільш західною околицею міста, тому штурм Сухумі в 1993 році почався саме звідси. «Новий» активно обстрілювався з різних типів гармат і отримав безліч ушкоджень. Оскільки на ремонт фасадів немає грошей, на стінах як і раніше видно сліди від куль.
Ця частково заселена дев’ятиповерхівка стоїть на самому краю, тому схожа на решето.
Пробоїни від великокаліберних снарядів.
* * *
Двір.
Домофонів ніде немає. Та й навіщо вони, якщо тут навіть дверей у під’їздах найчастіше немає. Давайте зайдемо всередину.
Ця квартира пустує пару десятиліть. Деталей побуту в ній практично не збереглося — усе, що можна було винести, вже винесли, тепер тут лежить тільки сміття та уламки меблів.
Ні розеток, нічого.
Зате можна оглянути околиці зверху.
З тих, хто тут живе, більшість заселилося вже після війни. До неї в «Новому» жили переважно грузини, які, рятуючись від обстрілів та етнічних чисток, що послідували за взяттям Сухумі, були змушені кинути все своє майно і втікати до Грузії, а їх квартири були розграбовані мародерами. Тому спочатку цей район виглядав як місто-привид. Тепер він поступово заселяється, але вже абхазами. Порожніх квартир, однак, усе ще дуже багато.
Ось так «Новий» виглядав у кінці дев’яностих або початку нульових.
Галасливі сусіди зверху і знизу не завадять.
Зазвичай швидше заселяються нижні поверхи. Можливо, зверху гірше справи з водопостачанням. Цікаво, чи працюють ліфти?
Із заходу видно передмістя Гуміста, в якому багато закинутих приватних домів. До війни там жило багато заможних грузинських сімей, але під час наступу вони покидали все нажите і повтікали. Хто не встиг піти, з тими розправлялися прямо на місці.
Зрідка зустрічаються відремонтовані будинки, наприклад, багатоповерхівка справа.
Вулиці «Нового».
Бідно, але все ж чистенько, і дорогі не такі вже погані.
Особливо довго ми тут не гуляємо — район одноманітний, а на вулиці страшна злива, тому ми рухаємо в сторону центру.
Зупиняємося біля сухумського вокзалу.
Розкішний будинок 50-років будівництва, що зовні нагадує старий морський вокзал Сочі, також у занедбаному стані. Щоб усередину не лазили, його огородили парканом (що тут рідкість, зазвичай тут можна влізти куди завгодно).
Колись сюди приїжджали тисячі курортників з усього союзу, і зупинялися поїзди, що йшли в інші столиці і великі міста Закавказзя — Тбілісі, Батумі, Баку, Єреван. У різні боки ходило безліч електричок, у портовому місті була велика товарна станція. Тепер це все в минулому. У Сухумі ходить лише поїзд Москва-Сухумі (у теплі місяці щодня, у холодні — раз на 5 днів) і ще пару сезонних поїздів. Через стан шляхів поїзди по Абхазії рухаються дуже повільно — хоча відстань менше 100 кілометрів, від кордону з Росією поїзд іде 4 години. Як вокзал використовується невелика будівля поруч з основною.
Давайте вийдемо до шляхів. Величезний перон, за яким колись цілодобово ходили натовпи народу, сьогодні порожній.
А самі шляхи заросли травою.
Покинуті вагони як стояли, так і стоять багато років поспіль.
Між ними давно вже виріс ліс.
Поїзд, який нікуди не поїхав.
З дитинства люблю списані залізничні вагони, але тут лазити в них нецікаво — зсередини вже витягли все, що можна.
Заіржавілий кран.
Вид на вокзал з моста над шляхами.
Навколо запустіння.
Туалет.
Майдан.
Будівлі біля майдану також заселені лише частково.
Вивіска, що збереглася з радянських часів.
* * *
Наразі можна їхати до центру.
