Єлґава з висоти
Елгавський край, Латвія, листопад 2017
Google Карти, Яндекс.Карти
Сьогодні буде добірка фотографій Єлґави з висоти. Щоб упоратись із заводським дефектом тремтячої камери у Мавіка, довелося робити по кілька знімків з кожного ракурсу, але навіть при цьому деякі все одно не вийшли. У цілому було зроблено 4 запуски — біля палацу Растреллі, у центрі, біля церкви святої Анни і біля району, де ми жили. На більше не вистачило батарейок, бо вони досить швидко сідають.
У Латвії дуже адекватні правила для безпілотників. Легкі дрони не вимагають реєстрації. Не можна літати в радіусі 5 кілометрів від аеропортів, над урядовими або військовими об’єктами, вище 120 метрів, а також над скупченнями людей, і потрібно наклеїти на дрон своє ім’я і контактні дані. Якщо ви не порушуєте цих правил, дозволів і погоджень не потрібно. Величезний контраст з усякими вахтерсько-ментовськими країнами на зразок Росії та Білорусі, або країнами, у яких закони про захист приватності доходять до маразму, кшталту Австрії та Швеції.
Палац Растреллі трошки з іншого ракурсу, ніж у минулому оповіданні. Його частина знаходиться на реконструкції. До речі, зверніть увагу на те, що заднє крило помітно відрізняється від решти палацу за стилем. Це тому, що його побудували вже в 20 столітті, між 1936 і 1939 роками на місці колишніх герцогських стаєнь. Такі прибудови це погана ідея, але на жаль, цього як тоді не розуміли, так і тепер.
За палацом знаходиться річка Дрикса (рукав Ліелупе), а далі — місто. У правій частині знімка можна розглянути міський ринок і торговий центр «Tonuss» (у минулому в ньому були лазні і басейн, тепер тільки крамниці).
Сам острів майже не забудований, тому що його часто підтоплює. Будівля в самому низу — готель «Єлґава», побудований у 1938 році.
Центр і головний в’їзд в Єлґаву. Там наступна точка нашого запуску.
Головна вулиця називається «Liela iela», що дослівно означає просто «Велика вулиця». За радянських часів називалася, звісно ж, вулицею Леніна, а пам’ятник вождеві пролетаріату стояв на головному майдані. У 1991 році пам’ятник оперативно демонтували, а майдан отримав довоєнне ім’я герцога Якоба (Hercoga Jēkaba laukums), у честь Якоба фон Кетлера (1610-1682), при якому Курляндське герцогство, столицею якого була Мітава, досягло своєї найвищої могутності.
Tā izskatās Jelgava no putna lidojuma augstuma (šis teikums ir paredzēts attēlu meklētājprogrammām).
Якщо повернутися на північ і придивитись, на задньому плані видніється аеродром. Внизу видно вулицю Uzvaras.
Вид в інший бік я вже показував у минулому оповіданні. Красива нова набережна, пішохідний міст, що збережена вежа зруйнованого Собору Святої трійці. Біля вежі знаходиться пам’ятник Янісу Чаксте.
Чаксте — найперший президент Латвії, який займав цю посаду з 1918 по 1927 рік. Після нього змінилося ще два президенти, а в 1934 році відбувся державний переворот, у результаті якого встановився авторитарний режим Карліса Ульманіса, що проіснував до анексії Латвії Радянським Союзом.
Навісний пішохідний міст. Вдалині видно залізничний.
Праворуч добре видно дві церкви і Петровську академію. Удалині в лівій частині знімка можна побачити залізничний вокзал.
Історичні будівлі ближче.
Позаду залишився палацовий парк. Далі дорога йде на Ригу, проходячи через мікрорайон РАФ, колись побудований спеціально для робочих радянського автогіганта.
Тепер давайте перенесемося до церкви святої Анни. Собор, побудований при герцогу Фрідріху в 1641 році є найстарішим у місті. Позаду йде головна вулиця, а магазин у п’ятиповерхівці біля переходу був для мене в дитинстві одним із найзаповітніших місць, тому що продавав іграшки.
Якщо трохи повернутися вправо, можна побачити мій дитячий садок — ось він, внизу. Садок називався «Звёздочка», латиською — «Zvaigznīte» (тобто «Зірочка»), туди ходили переважно діти радянських військовослужбовців, які жили в місті. Трохи далі видніється велика кількість невеликих історичних будинків, це та збережена стара вулиця, фото якої також було показано в минулому оповіданні. Справа вдалині видно шкірзавод.
А це погляд з тієї ж точки в бік центру (в середині добре видно Святотроїцьку вежу). У лівому нижньому кутку видно дахи корпусів Єлґавского машзаводу. Після розпаду СРСР завод зміг вижити в нових умовах, і як і раніше виробляє промислове мастильне обладнання.
Якщо ж подивитися в інший бік, то там буде Дубовий сквер (Ozolskvērs), названий так на честь зростаючого посередині старовинного дуба. Дуб видно в самому центрі знімка. Прямо над ним можна розгледіти білу триповерхову будівлю з сірим похилим дахом — у ній раніше містилася моя початкова школа.
Вдалині видніється мікрорайон Satiksme, а також 3 п’ятиповерхівки, де ми жили — вони окремо стоять серед приватного сектора. Перенесемося туди.
Наша вулиця, Lidotāju iela. У перекладі з латиської її назва означає «вулиця льотчиків». У цих 3 п’ятиповерхівках жили в основному ті, хто був якось пов’язаний з Єлґавським військовим аеродромом. Ми жили спочатку в першому будинку праворуч, а в 1986 році переїхали в лівий.
З усіх боків ці п’ятиповерхівки оточував приватний сектор. Але якщо в багатоповерхівках усі були російськомовними, то приватні будинки були латиськими. Тепер дивно думати про те, що незважаючи на близьке сусідство, між нами і латиськими дітьми була якась відчуженість, ми з ними не грали, а вони з нами, і якщо доводилося з ними перетинатися, то тільки випадково, наприклад, до них у двір залітав м’яч. Так уже виходить, що одні люди створюють якісь штучні бар’єри, а інші сприймають їх як щось натуральне, не замислюючись, що всі ці бар’єри придумані і нав’язані. Адже в реальності спільного в нас усіх набагато більше, і взаєморозуміння завжди знаходиться дуже швидко і просто, якщо хотіти і намагатися його знайти.
Позаду нашої п’ятиповерхівки раніше був пустир, який ми називали «болотом». «Болото» було в нас одним із головних місць для гулянок. Якщо мені не зраджує дитяча пам’ять, у середині вісімдесятих там ще були старі приватні будинки, потім з якоїсь причини їх було закинуто і поступово зруйновано. Тепер «болото» забудовано заново, пустиря більше немає.
Наш двір і дім. Зеленою стрілкою позначена квартира, де ми жили з 1986 по 1991 рік, а червоною — з 1991 по 1996.
Прямо поруч із нашими будинками перебувала латиська середня школа №1 (нині Єлґавська середня школа технологій). Школа примітна тим, що саме в ній у 1989 році зародилася найуспішніша в історії Латвії рок-група Prāta vētra, за межами країни більш відома як Brainstorm. Група зайняла 3 місце на Євробаченні-2000 і нині популярна не тільки в Латвії, але і в Європі і Росії (на «Нашем радио» можна часто почути їх російськомовні пісні, вони періодично з’являються в різних телепередачах і дають концерти). Prāta vētra (назва перекладається як «буря розуму» або як «мозковий штурм») була створена п’ятьма друзями, що вчилися в старших класах цієї школи. Сьогодні учасників залишилося 4, бо один ыз музикантів трагічно загинув у 2004 році. Взагалі рекомендую їх послухати, музика дуже якісна і пісні зі змістом.
За школою за радянських часів перебувала будівельна військова частина. А вище по вулиці Meiju ceļš (за радянських часів — Dzilnas iela) була продуктова крамниця, тут її видно в лівій нижній частині знімка (зараз там «Maxima», це литовська мережа супермаркетів). Кругле озеро з островом вдалині викопали в дев’яностих, раніше там було болото. За озером знаходиться гаражний масив, в якому колись був татів гараж. Ліс у лівій частині знімка раніше був аеродромом.
Як бачите, я тут уже наполовину в спогадах дитинства, і в наступній розповіді будуть саме вони.