Москва
Росія, лютий 2008
Google Карти, Яндекс.Карти
У столиці на початку 2008 року я побував аж два рази, обидва проїздом, і обидва під час сильного морозу, коли хочеться не по вулицях ходити, а сидіти весь день в який-небудь кав’ярні. Або зайти в музей. Я вирішив сходити в галерею Глазунова, і вийшов на Кропоткінській.
Виявилося, що музей у цей день було закрито. Тому я банально поплентався на Червону площу.
Через ранній час на вулиці було порожньо.
Тільки самотня прибиральниця підмітала могилу невідомого солдата. Цікаво, у радянський час почесний караул біля Мавзолею теж не чергував ночами?
Усі, хто бував у Москві, хоча б раз робили знімок з цієї точки.
Після чого повільно добрів до Василівського спуску.
Будівля ФСБ на Луб’янському майдані.
До революції тут знаходилася побудована в стилі неокласицизму будівля страхового товариства «Росія».
Після неї тут розмістився головний репресивний орган більшовиків — управління ВНК (пізніше — ОДПУ, НКВС, МДБ, КДБ, ФСБ). Саме звідси координувався червоний, а потім і сталінський терор, тут розстрілювали людей і віддавали злочинні накази про масове знищення невинних. У тридцяті роки до будівлі було прибудовано додатковий корпус в іншому архітектурному стилі. Я дуже здивувався, коли дізнався, що сучасний вигляд воно набуло тільки в 1983 році (рік мого народження, хех) — було проведено реконструкцію, у результаті якої фасад став симетричним — будинок страхового товариства було перероблено так, щоб виглядати точно також, як побудований за Сталіним права частина.
На мій погляд, єдиним правомірним використанням цієї будови може бути розміщення в ній музею терору — сподіваюся, Росія коли-небудь доросте до того, щоб повністю покінчити зі злочинним минулим.
А на Большому театрі вже замінили радянський герб на самодержавний.
Ці контрасти символіки — одна з цікавих особливостей Москви. Посеред переміг капіталізму, немов статуї на острові Пасхи, визирають монументи і барельєфи попередньої епохи. У будівлі, де «неодноразово виступав Володимир Ілліч Ленін», знаходиться клуб-казино «Метрополь».
У метро — світле майбутнє ще, а точніше, знову вже в сталінській версії :-(
А на вулиці — реклама автомобілів для особливо багатих громадян.
До архітектури в Москві ставляться як в Америці — як при зведенні нових будівель, так і при реконструкції, такі речі як історичний вигляд і гармонія архітектурних стилів мало кого хвилюють.
Але для Нового світу це природно, а ось міста з багатовіковою історією подібне ставлення спотворює безбожно. В Європі це, правда, вже усвідомили, а в Росії як і раніше все вирішують гроші.
Хоча, саме ставлення зародилося ще в радянські часи.
На жаль, фотографувати багато не виходило, бо руки моментально віднімалися від холоду. Ближче до вечора я знову пішов у центр.
Московський каток порадував своїми розмірами. У Нью-Йорку люди по дві години стоять у чергу, щоб покататися на крихітному п’ятачку на Медісон-сквер.
На Красній площі було проведено випробування недавно купленого телеоб’єктива.
Виявилося, що орли на шпилях Державного історичного музею покрито шипами, між якими натягнуто дріт.
А кремлівські зірки за розміром навіть ще більше, ніж здавалося (зверніть увагу на сходи внизу). Сподіваюся, коли-небудь їх звідси знімуть.
А також стало абсолютно ясно, навіщо професіонали носять по кілька фотоапаратів. Незважаючи на уявну простоту, зміна об’єктива — вельми клопітне заняття, не кажучи вже про те, що в цей час можна запросто впустити щось цікаве.
Кінні міліціонери.
Але точно не цих двох дівчат, які хвилин тридцять намагалися сфотографувати одна одну на телефон.
Під час другого візиту в музей Глазунова я все-таки потрапив. Імперсько.