Гомель

Гомельська область, Білорусь, липень 2008
Google Карти, Яндекс.Карти

Соромно зізнатися, що побувавши в цьому місті стільки разів, я жодного разу не спромігся подивитися, що воно з себе являє. Виправляю це упущення.

Головною визначною пам’яткою міста вважається палац Паскевичів-Румянцевих. Я раніше думав, що це таке подвійне прізвище. Виявилося, це були різні роди, які володіли містом у різний час. Російський полководець Петро Румянцев отримав місто у приватне володіння від Катерини II в 1775 році. У 1827 році його син Сергій Румянцев через відсутність фінансів заклав місто в держскарбницю. У 1838 році його було придбано князем Іваном Паскевичем, чиї предки керували тут до революції.

Парк укомплектовано урнами у формі гармат (на попередньому фото поруч зі стендом), якіх було згодом виявлено в Річиці, і містить безліч цікавих об’єктів, які треба буде обов’язково оглянути в одне з таких відвідувань. Собор Петра і Павла.

Пам’ятник Гомію, древньому вождю слов’янського племені радимичів. Можливо також, що композиція ілюструє іншу поширену легенду про ім’я міста, згідно з якою воно походить від «го! мель!» («Гей, ми на мілину сіли»). Правдоподібність легенди викликає великі сумніви, а за версіями походження імені вам краще звернутися до Вікіпедії. Разом з Гомієм по фонтані катається рись, хоча міським символом вона стала тільки під час Російської імперії (до цього гербом міста був білий хрест на червоному щиті).

На іншій стороні річки нічого немає, тільки пляж. Місцеві графітчики рекламують світові бренди.

Ближче до парку збереглося багато дореволюційних будівель.

Тут мені вперше довелося побачити сучасний текст з дореволюційною орфографією, які написано без помилок.

У місті є функціонуючий католицький костел (костел Різдва Найсвятішої Панни Марії).

Центр забудовано в основному типовими радянськими будівлями дохрущовських часів.

У плані архітектури Гомель мало чим відрізняється від інших обласних центрів колишнього СРСР.

Зовсім несподівано починається приватний сектор, який займає істотну площу в самому центрі.

Драмтеатр у якості головного декоративного елемента використовує не герб і не ліру, а Спаську вежу Кремля.

Білорусь на пострадянському просторі давно має славу заповідника розвиненого соціалізму. На перший погляд це не помітно, але подальший розгляд переконує в правильності цієї думки. Тонкий шар буржуазної косметики лише злегка його прикриває. Характерна для Білорусі деталь, яка залишилася в спадок від СРСР — дошка пошани. Місцева дошка чимось нагадує сховище похоронних урн.

Соціальна реклама (інший тут майже немає) волає до моральності.

Брестський панчішний комбінат не утруднюється вигадуванням томно-еротичних назв для своєї продукції. А з 14 до 15 даний магазин, як більшість інших, закривається на обід — тут подібна байдужість на клієнтів нікого не дивує.

Нікого не дивують і розмашисті абревіатури, так само як нітрохи не застарілі слова на зразок «міськвиконком».

Він — Білорус. За підтримкою МВС РБ.

Зате на вулицях білоруських міст рідко зустрінеш розвалені тролейбуси ЗІУ-5 або жовті Ікаруси — усіх їх було замінено на нові автобуси і тролейбуси МАЗ. Серед маршруток близько половини — російські «Газелі», інша частина — старі європейські чи американські мікроавтобуси.

Усі білоруські таксисти зобов’язані мати не тільки шашечку, але й спеціальну наклейку.

Усі житлові будинки зобов’язані мати паспорт — табличку, де вказуються характеристики будинку та телефони керуючих служб.

Телефон.

Вуличні покажчики пишуться російською. На відміну від Канади, де все потрібно дублювати на двох держмовах, у Білорусі достатньо однієї. Російськомовні покажчики поступово замінюють білоруські. Білоруська мова вважається ознакою опозиційності, тому навіть розмова на ній, якщо ви тільки не пенсіонер з села, викликає підозру.

Хоча іноді білоруська мова все-таки використовується.

Стандартний новий білоруський світлофор місцевого виробництва. Нещодавно мені довелося почути одну людину, яка захоплювалася, що в Білорусі всіх закликають бути «уважительными», не розуміючи, що слово «уважлівы» має інше значення.

Найпопулярніший елемент оформлення — орнамент з державного прапора. Якщо ж вивіска належить офіційній установі, або треба підкреслити національний колорит, то ця смужка буде присутньою в ста відсотках випадків.

Популярні також кольори прапора.

Не обходиться без фірмової впорядкованості по-білоруськи (ця композиція, напевно, дуже безглуздо виглядає взимку).

Вулиці чисті і вилизані до неподобства.

На відміну від України, «Євросєть» не соромиться російського прапора в логотипі.

А ось Банк Москви отримав тут додаткову букву «М», природно, зеленого кольору. Російський рубль в обмінниках завжди позначають старим кодом «RUR», щоб не плутати з білоруським (після деномінації 1997 російський рубль має код «RUB»), та й рублем не називають. Під «рублями» маються на увазі білоруські гроші, а російські називають просто «руськими». Наприклад, «давай я тобі руські обміняю на рублі».

Росію тут поки люблять.