Італія — Венеція

Регіон Венето, Італія, квітень 2009
Google Карти, Яндекс.Карти

Зазвичай під словом «Венеція» мають на увазі тільки історичний центр міста, що знаходиться на декількох островах Венеціанської лагуни. В однойменної комуни*, проте, є і материкова частина — район Местре, де є порт, заводи, житлові райони і аеропорт.

З Местре до малої Венеції веде широкий чотирикілометровий міст із багатосмуговим шосе і чотирма залізничними коліями.

Рейки ведуть до залізничного вокзалу, а шосе — до величезних багаторівневих парковок, автовокзалу та порту для круїзних кораблів.

У містах Італії поширений тип заправок, де не потрібно з’їжджати з дороги і вставати під козирок, а потрібно тільки з’їхати на узбіччя.

Крім цих комунікацій, історична Венеція є повністю безавтомобільною зоною, пересуватися по якій можна тільки пішки або по воді. Немає свого човна? Приходиш на зупинку, чекаєш автобуса і пливеш туди, куди веде маршрут.

Є човен? Відмінно, тільки не паркуйся в недозволеному місці.

І не пропливай під цеглу.

А то отримаєш штраф або права відберуть.

Для проведення ремонтно-будівельних робіт використовують звичайну техніку, вміщену на спеціальні баржі.

Якийсь навантажувач або сміттєвоз.

Торгівля «з машини» здійснюється так само, як і скрізь.

І, звичайно ж, неможливо не згадати історичні гондоли, які колись були тут основним транспортом, а зараз — одним з найбільш відомих туристичних атракціонів. Смугасті сорочки — традиційний одяг гондольєрів.

Однак, ми занадто захопилися оглядом місцевого транспорту. Глянемо ж і на саму Венецію. Як і в будь-якому іншому італійському місті, майже всі її вулиці характеризуються злегка недбалою потертістю.

І не зовсім злегка списаними стінами.

Погода в той день, правда, була не дуже прогулянкова.

З ранку було терпимо, але ближче до полудня почалося постійне чергування сонця і проливного дощу, як це було в Римі.

Під вечір дощ більш-менш затих, і жителі, не соромлячись, вивісили свої сорочки на загальний огляд.

Як я вже сказав вище, автобуси тут водні. А типова зупинка громадського транспорту плаває на понтонах.

Венеціанські таксофони — близнюки неапольських.

Крита телефонна будка і сучасний венеціанський пожежний гідрант.

Історична типова, але дуже витончена венеціанська вулична колонка для води. За призначенням ними вже не користуються.

Поштова скринька (як у Чинкве-Терре, і, ви здивуєтеся, у Серпухові).

На набережній не посоромилися вивісити широкоформатну рекламу якогось елітного бренду (знайти крамницю, що пропонує годинник за 13 000 євро або сумочки за 6 000 тут і без реклами не проблема. Цікаво, що ця набережна називається «degli Schiavoni», що в перекладі означає «слов’янська».

Діву Марію на вуличному вівтарі замкнули для її ж безпеки.

Гратами, однак, закривають усі без винятку вікна. Цікавий знак «обережно, розбитий тротуар».

Найулюбленішим же моїм єврознаком можна назвати нижченаведений. Неймовірна виразність і доступність, миттєво доносить сенс до глядача.

Вуличні таблички робляться з ДСП і розфарбовуються трафаретним чином, і, як данина традиції, підписуються не італійською, а традиційною в регіоні Венето венетською мовою — наприклад, замість італійського слова via («вулиця») використовується венетське calle.

Ну і для повноти наведу зразок більш сучасної забудови.

Під кінець дня я поїв в якомусь місцевому ресторані. Обслуговуючий персонал, як водиться, складався з східноєвропейських гастарбайтерів. Кухар, з яким я розговорився, коли ходив у туалет, опинився із західної України, хоча при цьому він чомусь лаяв Ющенка і висловлював підтримку керівництву Росії. Будучи знайомим із виворотом венеціанського життя з точки зору іммігранта, ніякого захоплення цим містом він не висловлював. Після закінчення зміни він, як сотні інших таких же заробітчан, сідав на автобус і їхав через довгий міст, на забудовану квадратними багатоповерхівками околицю.

Тим не менш, якщо приїхали сюди в якості туриста, вам неодмінно захочеться повернутися. Тому що це, без перебільшення, одне з найкрасивіших місць на землі.