Сайт Юрія Міхеда (a.k.a. juras14)

Музей Андерсена в Оденсе

Cюдданмарк, Данія, листопад 2015
Google Карти, Яндекс.Карти

* Альтернативні написання імені письменника по-українськи — Ганс Християн, Ханс Крістіян. Данською «Hans Christian Andersen» звучить приблизно як [Хенс Кри́стян А́несен].

Письменник Ганс Крістіан* Андерсен — не тільки найвідоміший у світі данець, але й один із найвпливовіших літераторів усіх часів і народів. Його твори були перекладено на більш ніж 100 мов, а загальний їх тираж вимірюється сотнями мільйонів. Твори Андерсена багато разів екранізувалися, у тому числі студією Уолта Діснея, тому у світі складно знайти людину, яка б не була в тій чи іншій мірі знайомою з його творчістю.

Популярність творів Андерсена стала настільки величезною і невичерпною, що деякі персонажі з його казок стали в багатьох європейських мовах загальними поняттями. Так «гидким каченям» часто називають людину, що в дитинстві піддавалася неприязні й осміянню, але в більш пізньому віці розкрила свій неординарний потенціал, «сніжною королевою» — холодну жінку, занадто ніжну і примхливу людину можуть назвати «принцесою на горошині», а «дюймовочкою» — дівчину з дуже тендітною статурою. Усі знають значення фраз «а король — голий!», «Осколки кривого дзеркала» або «чортик із табакерки». Усе це є спадщиною таланту великого уродженця Данії.

Принцеса на горошині

 

У місті Оденсе Андерсенові присвячено дуже багато. Скрізь можна зустріти зображення і скульптури героїв його творів, або щось, що має до нього відношення. Йому присвячені навіть світлофорні піктограми.

Пам’ятники Андерсену і його героям в Оденсе

 

Центральною визначною пам’яткою міста є музей Андерсена (HC Andersens Hus), що займає половину кварталу в центрі.

Музей Андерсена в Оденсе

 

Музей знаходиться біля будинку, де письменник народився 2 квітня 1805 року (через нього проходить експозиція). Оскільки сім’я Андерсена була бідною, точних документальних доказів того, що він народився саме в цьому будинку, не існує, він вважається місцем його народження на підставі ряду усних свідчень.

Будинок, де народився Андерсен

 

Відомості про дитинство письменника нечисленні і суперечливі. Сам він не особливо любив торкатися цієї теми, оскільки соромився свого «неблагородного» походження. Народився майбутній казкар у 1805 році. Відомо, що його батько, Ганс Андерсен, був за професією чоботарем, який отримав початкову освіту і тому вмів читати. Саме він вперше відкрив синові світ літератури, читаючи йому казки «Тисячі і однієї ночі». Він також змайстрував для нього маленький ляльковий театр. Коли Андерсену було 7 років, батько, гнаний нуждою, пішов на війну з Наполеоном, де абсолютно підірвав своє здоров’я. Він помер у 1816 році. «Його забрала Снігова діва» — так пояснили його смерть 11-річному хлопчику.

Мати, Анна Марі Андерсдаттер, була неписьменною прачкою, народженою поза шлюбом (тоді це вважалося тяжким гріхом). Через два роки вона знову вийшла заміж. За часів сильної потреби вона мала схильність до зловживання алкоголем.

Внутрішня частина рідного дому письменника лише умовно реконструює тодішню обстановку. У ті часи це було звичайне житло бідняків — із земляною долівкою, що протікає дахом і без будь-якої внутрішньої обробки. Кожну з 5 маленьких кімнат займала одна сім’я.

Дім Андерсена

 

Коли Андерсену виповнилося чотири роки, його родина переїхала в інший будинок, розташований неподалік. Саме в ньому пройшло його дитинство. Будинок не входить в основну експозицію музею, але туди можна увійти по тому ж самому квитку.

Дім, де виріс Андерсен

 

На столі лежать інструменти батька.

Інструменти батька Андерсена

Калоші

 

Андерсен пішов учитись у місцеву школу для бідняків, де здобув початкову освіту. Він був змушений підробляти спочатку помічником ткача, потім — кравця. У 14 років він відправився в Копенгаген («щоб стати знаменитим» — пояснив він матері, яка була впевнена, що він незабаром повернеться додому). У столиці після кількох безуспішних спроб кудись потрапити йому вдалося влаштуватися в Данський Королівський театр (на фото нижче), де йому давали грати другорядні ролі — у нього був гарний голос, який, проте, досить скоро поламався.

Але майбутньому казкарю пощастило — його помітив Йонас Коллін, королівський юрист і фінансист, який був одним із членів дирекції театру, і якому безліч тодішніх представників бідної, але талановитої молоді була зобов’язана виходом у люди. Прочитавши п’єсу молодого Андерсена, Коллін зумів розгледіти в ньому наявність літературного таланту, якій можна було б розвинути, і послав його вчитись у школу грамоти в Слаґельсе, поклопотавши перед королем Данії, щоб той сплатив його навчання. Шкільний час, однак, Андерсен згадує як найтемніший у своєму житті. Він був змушений жити в будинку наставника, який поводився з ним жорстоко, прагнучи «поліпшити його характер». Вчителі не бачили в ньому здібностей до письменництва, а інші учні знущалися над негарним, худим і довготелесим 17-річним хлопцем, який був на 6 років старший за них. Через це Андерсен упав у важку депресію і розвинув у собі масу комплексів, від яких так і не зміг позбутися до самої смерті. Він також ніколи повністю не освоїв грамоту, і писав із безліччю орфографічних помилок.

Данський Королівський театр

 

Шлях Андерсена до слави був нелегким, проте, на відміну від багатьох великих людей, які померли в злиднях і забутті, і що стали відомі тільки після смерті, Андерсен зміг домогтися визнання ще за життя. Його першим успіхом була опублікована в 1829 році історія «Подорож пішки від Гольмен-каналу до східного мису острова Амаґер» (Fodreise fra Holmens Canal til Østpynten af ​​Amager). У 1833 році він отримав невеликий ґрант від короля, який дозволив йому вирушити в першу з його численних подорожей по Європі. Андерсен побував у Швейцарії і поїздив по Італії, у 1835 році опублікував заснований на його подорожніх нотатках роман «Імпровізатор» (Improvisatoren), який також став успішним.

У тому ж самому році він опублікував свою першу збірку казок, до якої ввійшли твори «Кресало» (Fyrtøiet), «Принцеса на горошині» (Prinsessen paa Ærten), «Дюймовочка» (Tommelise), «Нове вбрання короля» (Kejserens nye Klæder) і «Русалонька» (Den lille havfrue).

Русалонька

 

Частина казок Андресена ґрунтувалася на перероблених фольклорних сюжетах, але багато які були повністю придумані ним самим. Спочатку вони не принесли йому особливого успіху. Більше інтересу відразу після публікації отримали його романи «О. Т.» (1836, назва є грою слів — скороченням від імені головного героя і одночасно «Odense Tugthus» — «Оденська в’язниця») і частково автобіографічна трагедія «Всього лише скрипаль» (Kun en Spillemand, 1837).

У 1837 році Андерсен здійснив подорож по Швеції, під час якого перейнявся нордичною романтикою, і в 1839 році опублікував поему «Я — скандинав» (Jeg er en Skandinav), в якій намагався відобразити красу нордичного духу трьох братніх народів (датчан, шведів і норвежців). Поема стала популярною після того як шведський композитор Отто Ліндблад наклав її на музику. У 1838 році була опублікована збірка нових казок, до якої ввійшли твори «Ромашка» (Gaaseurten), «Непохитний олов’яний солдатик» (Den standhaftige tinsoldat) та «Дикі лебеді» (De vilde svaner).

Одним із маловідомих захоплень Андерсена було вирізання фігурок із паперу, яких він зробив кілька сотень. Люди, янголи, квіти, сніжинки, біблійні сюжети, балерини, клоуни, пірати, дерева — уява письменника було справді безмежною.

Захоплення Андерсена

 

Ці елементи можна побачити в міському оформленні Оденсе.

Оденсе

 

Справжнім проривом став 1845 рік, коли в кількох європейських виданнях вийшло кілька перекладів казок Андерсена. Після цього його популярність в Європі стала рости. Андерсен поступово став знаменитістю, підтримував стосунки з багатьма відомими представниками своєї епохи і багато подорожував, побував у Швейцарії, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, Англії та інших країнах Європи. Під час поїздок він писав подорожні нотатки, що містили не тільки документальні спостереження, а й філософські роздуми на різноманітні теми.

«Подорожувати — значить жити!» Г. К. Андерсен

оригінал
At rejse er at leve!

Цікаво, що за кордоном його визнання росло швидше, ніж на батьківщині, де його часто недооцінювали, вважаючи вискочкою з простолюддя. Проте, з часом його заслуги визнали і там. В Оденсе він отримав звання почесного громадянина міста, а король Данії за видатні успіхи в прославлянні своєї країни призначив йому довічне платню. У Королівському парку з’явилася його статуя («колись я сидів у цьому саду, думаючи, як роздобути на хліб, а тепер мені тут поставили пам’ятник» — писав Андерсен). З 1845 по 1864 рік письменник жив у Копенгагені за адресою Нюхавн, 67. У музеї відтворено його Копенгагенський робочий кабінет.

Робочий кабінет Андерсена в Копенгагені

 

Андерсен також намагався повернутися в театр, хоча і без особливого успіху. Його сильно засмучувало, що його асоціюють виключно з казками, адже він мріяв прославитися не як казкар, а як автор серйозних, драматичних романів і п’єс. Побачивши проект першого пам’ятника, що зображав його з книгою в оточенні дітей, він розсердився і почав вимагати, щоб дітей біля пам’ятника не було, адже він не вважав себе дитячим письменником. Але позбутися образу казкаря йому не вдалося — на відміну від казок, його інші твори донині залишаються маловідомими широкому колу читачів. Фактично, успіх казок зробив його їх заручником — навіть втомившись від цього жанру, він був змушений продовжувати їм займатися, щоб заробляти на життя (щось подібне сталося з Артуром Конаном Дойлом, який потрапив у таку ж залежність від оповідань про Шерлока Холмса, що затьмарили його іншу творчість).

Андерсен і діти

 

Казки, проте, користуються такою популярністю, якою можуть похвалитися далеко не всі твори світової літератури. Перекладені на більш ніж 100 мов, вони продовжують періодично перевидаватись ось уже майже два століття, не втрачаючи популярності і залишаючись одними з найбільш популярних творів дитячої літератури.

Переклади казок

 

Втім, навіть тільки зі своїми казками Андерсен не зовсім підходить на роль виключно дитячого письменника. До своїх казок він ставився швидше як до притч, як до якихось поетичним алегорій. Чого вже приховувати — казки Андерсена самі по собі не дуже дитячі. Вони, як правило, дуже сумні і часто мають досить темний характер, їх герої переносять страждання і втрати, щасливий кінець, обов’язковий за законами жанру дитячої літератури, там зустрічається далеко не завжди.

Музей Андерсена

 

Неказкові твори Андерсена теж не відрізняються життєрадісністю. В усіх його книгах так чи інакше присутній автобіографічний елемент, історія про людину з низів, яка намагається домогтися успіху і визнання в суспільстві. У повісті «Всього лише скрипаль», у головному герої якої легко вгадується сам автор, розповідається про талановитого бідному музиканта, мрії якого вийти в люди розбились об жорстоку реальність. Читаючи твори Андерсена, завжди думаєш про те, що людина, яка писавла це, була по житті дуже нещасною.

Шибениця

Цей же сюжет можна побачити і в «Імпровізаторі», який, однак, має не настільки важку атмосферу і закінчується добре — все-таки книга навіяна Італією, країною, де в історії не повинно бути поганого кінця.

Тут ми плавно підходимо до того, через що я, зі зрозумілих причин, маю підвищений інтерес до біографії Андерсена, і що завжди визначало невеселий характер більшості його творів — до його особистого життя. У житті Андерсен домігся багато чого, але ніколи не зміг стати по-справжньому щасливим, тому що так ніколи і не зміг знайти кохання.

Спочатку цьому перешкоджали бідність і неблагородне походження, але навіть коли Андерсен добився популярності та визнання, він усе одно не зміг знайти ту, яка б змогла оцінити його як чоловіка. Позбавлення, перенесені в дитинстві та юності, знущання в школі — все це наклало на характер Андерсена сильний відбиток. Висловлюючись сучасною мовою, Андерсен страждав від сильного комплексу неповноцінності. Він соромився не тільки «неблагородного» походження, але і сильно не любив свою зовнішність. Він вважав своє обличчя непривабливим, і постійно фотографувався, намагаючись знайти ракурс, з якого він виглядав би більш привабливо (хоча в ті часи фотографія тільки з’явилася і була рідкісним явищем, через цю особливість Андерсена збереглося дуже багато його знімків). Андерсен також комплексував через свій зріст. Сьогодні, коли середній зріст данця становить 183 см, Андерсен би ніяк не виділявся з натовпу, але в ті часи середній чоловік мав всього 160 сантиметрів, і Андерсен зі своїми 185 см виглядав каланчею, через що піддавався глузуванням.

Костюм Андерсена

 

Першим коханням письменника була сільська дівчина на ім’я Ріборґ Войґт. Вона не змогла прийняти почуття Андерсена, оскільки вже була заручена із сином місцевого аптекаря. Коли письменник помер, у шкіряному мішечку, який він носив на шиї, знайшли лист від Ріборґ, написаний кілька десятиліть тому.

Молодша дочка Йонаса Колліна, юна красуня Луїза, теж колись була об’єктом невзаимной пристрасті Андерсена.

Андерсен і Луїза Коллін

 

Сильні почуття свого часу були в нього до Софі Ерстед, дочки його друга, відомого данського вченого хіміка і фізика Ганса Ерстеда. Найбільш же відомою його пасією стала шведська оперна співачка Йенні Лінд, яку прозвали «шведським солов’єм». Вважається, що казку «Соловей» Андерсен написав саме в якості алегорії на свої почуття до Лінд. Співачка була молодша за нього на 15 років. У 1844 році 39-річний Андерсен зібрався з духом і запропонував 24-річній Лінд стати його дружиною. Соромлячись зробити це наживо, він написав їй листа і приніс його до поїзда, коли вона їхала на гастролі. Лінд, однак, відхилила його пропозицію, написавши, що він для неї як брат, і що вона тим не менш, є великою шанувальницею його творчості.

Йенні Лінд

 

У самотніх людей завжди розвивається безліч нав’язливих ідей і дивних звичок, оскільки поруч немає людини, яка б змогла на них своєчасно вказувати. Не маючи можливості подивитися на себе з боку, такі люди часом сильно докучають оточуючим своєю поведінкою, самі того не усвідомлюючи. Не уникнув цієї долі і Андерсен. У нього була купа дивацтв і фобій. Якось раз він приїхав у гості до англійського письменника Чарльза Діккенса. Прогостювавши в нього 5 тижнів, Андерсен так набрид романістові і його дружині, що ті прямо попросили його виїхати. Діккенс згодом жодного разу не відповів на листи Андерсена, через що той до кінця життя дуже засмучувався.

В Андерсена ніколи так і не сталося ні з ким взаємного кохання, не зважаючи на палке бажання його знайти:

Боже Всемогутній, тільки Ти є в мене, Ти керуєш моєю долею, і я повинен віддатися Тобі! Дай мені гроші на прожиття! Дай мені наречену! Моя кров хоче кохання, як і моє серце!
Г. К. Андерсен

оригінал
Almægtige Gud dig alene har jeg, Du styre min Skjæbne, jeg maa hengive mig Dig! Giv mig Udkomme! Giv mig en Brud! mit Blod vil Kjærlighed, som mit Hjerte vil det.

Треба відзначити, що Андерсен усе життя був дуже релігійною людиною. Християнські мотиви та віднесенням до Біблії дуже часто зустрічаються в його казках, правда, ми цього не знали — у радянських виданнях його книг вони завжди вирізалися цензурою. Наприклад, у казці «Снігова королева» (Snedronningen, 1844) було видалено згадки про псалм, який співали Кай і Ґерда, про те, що Ґерда утихомирила крижані вітри, які охороняли шлях до Снігової королеви, прочитавши «Отче наш», або що бабуся в кінці казки читала не просто книгу, а Євангеліє від Матвія («якщо не будете як діти, не ввійдете в Царство небесне»). З книги також було вирізано кілька згадок Христа.

Релігійність була однією з причин, з яких Андерсен помер незайманим. Мрії про справжнє кохання, оформлене за всіма канонами християнського шлюбу, не дозволяли йому реалізувати свої бажання за допомогою дівчат легкої поведінки. До речі, до повій Андерсен усе ж заходив — на старості років він почав ходити по борделях, але не для задоволення ницих бажань, а щоб читати куртизанкам мораль, безрезультатно намагаючись наставити їх на шлях істинний (ця звичка Андерсена також стала приводом для глузувань). Підозрюю, що в реальності їм рухало не тільки прагнення врятувати чиїсь душі, а й таємне бажання поглянути на молодих, розкутих дівчат, а водночас і втішити відчуття неповноцінності, що його терзало, уявивши себе непорочним борцем за моральність, а тих, кому шлях у світ плотських утіх відкритий — занепалими грішниками (кому як не мені розуміти справжні мотиви поведінки таких людей).

Переклади Андерсена на японську

 

Старість Андерсена була важкою. Незважаючи на популярність і загальне визнання, він дуже страждав від самотності і депресії. У нього розвинулися численні фобії і душевні розлади. Він продовжував мучитися через свою особисту незатребуваність, заздрячи одруженим людям, і все ще мріючи про жінку, яка б відповіла на його почуття. На жаль, цього так ніколи і не відбулося. Під кінець життя він дуже тяжко хворів, сильно страждаючи не тільки від душевного болю, але і від фізичного. Помер письменник 4 серпня 1875 року від раку печінки, у віці 70 років. На похорон зібралося все місто. Прийшов король Данії, члени уряду, іноземні представники, різні важливі і шановані люди, прості громадяни. Останнім притулком великого казкаря стало кладовище Ассістенс у північно-західній частині Копенгагена.

Але його ім’я залишилося назавжди безсмертним, і сталося це саме завдяки казкам, сумна невинність, чарівна фантазія і темний пафос яких, як і раніше, не залишають байдужими ні дітей, ні дорослих.

Профіль Андерсена в Оденсе