Мост і циганський район Ханов

Устецький край, Чехія, серпень 2016
Google Карти, Яндекс.Карти

Чеські автостради («дальниці») за якістю нічим не поступаються німецьким, але мають обмеження швидкості 130 км/г.

Проїзд по ним платний, але пунктів оплати ви ніде не зустрінете. Замість цього треба придбати спеціальну віньєтку, яка клеїться під лобове скло. Станом на серпень 2016 року віньєтка на 10 днів коштує

Помилка на сайті: неможливо показати перелік валют, оскільки функцію currencies() не визначено. Криворукий автор випадково затер потрібний файл. Бекапи, гіт - ні, не чули :(

Помилка на сайті: неможливо показати перелік валют, оскільки функцію currencies() не визначено. Криворукий автор випадково затер потрібний файл. Бекапи, гіт - ні, не чули :(

У дальниц, однак, є проблема — їх мережа, яка в майбутньому мається зв’язати всю країну, ще далека від фактичного завершення, і часто буває, що автострада переривається, і відрізок потрібно об’їжджати по звичайних дорогах, через селища (де обмеження швидкості, переходи тощо). Дорога Дрезден-Прага майже готова, але на ній ще не завершено (станом на 08.2016) невелику дільницю, об’їзд якої з урахуванням горбистого рельєфу і автомобілепотоку на цьому напрямку додає до поїздки майже годину часу.

Втім, до вечора ще довго, а в навігатор забито пару обраних для зупинки місць, тому необхідність об’їзду не засмучує. Перша зупинка — місто Мост.

Мост

Мост це такий чеський Тольятті, сумовите місто-спальний мікрорайон. Чехія — одна з найбільш відвідуваних туристами країн у світі, але тут нога туриста не ступала, бо дивитися тут нема на що.

Коміблокі, величезні порожні простори — усе в найгірших традиціях соціалістичного містобудування.

Будинки, машини, мусорки, типові будівлі.

Туга.

Звичайно, якщо порівнювати його з аналогічними районами на території колишнього СРСР, то тут усе набагато акуратніше і доглянутіше.

Замість залізних дверей як у тюрмі — нормальні двері зі склом.

Сміття збирається роздільно, біля щільно закритих контейнерів немає антисанітарії.

Двори не перетворено цілком у парковки.

Зустрічаються малі архітектурні форми.

Газони доглядають — вони зелені і підстрижені. У нас замість них зазвичай пустирі.

Парковки всі організовані.

Швидкість обмежено 30 кілометрами на годину. Повільно, але безпечно.

Симпатичний знак.

Поштові скриньки.

І все ж, тут сумно.

Виникає резонне питання — як таке місто могло з’явитися в Судетському регіоні, який до війни був заселений етнічними німцями, і де кожне містечко немов зійшло зі сторінок казки? Може тут у німців було якесь важливе виробництво, через що місто повністю розбомбили? Це припущення виявилося неправильним. Що ж трапилося?

Якби у нас була машина часу, і ми з її допомогою перенеслися б на 100 років назад, то побачили б тут таку картину.

Те, що ми бачимо — це німецьке місто Брюкс, досить велике і дуже розкішне, як і всі старовинні німецькі міста до війни.

Судетський регіон був заселений німцями протягом багатьох століть. Уже з 10 століття він входив до складу Священної Римської імперії (не плутати з Давньоримською) — державного утворення, ядром якого була Німеччина. На початку 19 століття він увійшов до складу Австрійської імперії, що пізніше перетворилася в Австро-Угорщину, і лише після її розпаду в 1918 році опинився в новоствореній Чехословаччині. Як можна здогадатися, німецькому населенню, що тут переважало, проживання в культурно чужорідній слов’янській державі прийшлося не до вподоби, тому коли в 1938 році на території Судет з’явилися солдати Рейху, місцеве населення сприйняло це з натхненням.

Після поразки в Другій світовій війні Німеччина втратила не тільки анексовані етнічно німецькі землі, а й території, які до війни належали їй цілком визнаним чином. Великі території, заселені переважно німцями, увійшли до складу Польщі, Чехословаччини та СРСР, після чого для німецького населення настали важкі часи. Озлоблені військовими злочинами націонал-соціалістів народи почали німцям помститися. Їм заборонили мати громадянство країн, в яких вони опинилися, вони постійно піддавалися насильницьким розправам і мародерству, і досить скоро від них ультимативно стали вимагати віддати майно і піти геть у Німеччину.

До війни в Судетській області Чехословаччини проживало близько 3 000 000 німців. Відповідно до прийнятого президентом Чехословаччини Бенешем декрету всім цим людям було відмовлено в чехословацькому громадянстві. Більш того, їм наказали регулярно відзначатися в поліції і носити нашивку з літерою «N» («němec») і пов’язку зі свастикою (!). У них конфіскували транспортні засоби (уключаючи велосипеди), заборонили користуватися громадським транспортом і з’являтися в публічних місцях, ходити по тротуарах, користуватися радіо і телефоном, ходити в крамниці поза відведеним часом і змінювати місце проживання. Використання німецької мови на вулиці також потрапило під заборону.

Наступний урядовий декрет зобов’язав німців віддати все своє майно і залишити територію Чехословаччини. Депортація супроводжувалася численними вбивствами і знущаннями над мирним населенням, у результаті кривавих розправ, учинених чехами, загинуло кілька десятків тисяч осіб. Уже у 1946 році на території Чехословаччини практично не залишилося німців. Спорожнілі міста заселялися слов’янським населенням. Така ж доля спіткала і Брюкс, на той час перейменований у Мост.

До середини 20 століття Брюкс пережив і війну, і депортацію своїх старих господарів, але все одно виглядав добре.

Однак, він не зміг пережити комуністів. На початку 1960-х років прямо під історичним центром було виявлено великі поклади бурого вугілля. Для розробки родовища комуністичний уряд Чехословаччини прийняв варварське рішення про повне знищення історичної спадщини. Протягом 1964—1970 років Брюкс було повністю зруйновано (див. відео).

На місці колишнього міста було побудовано шахти і заводи, а околиці забудували типовими панельними багатоповерхівками зразка 1970-х років. Комуністи виявилися подібними варварам, які вкрали древню статую ціною в мільйони, розпиляли і продали за копійки за ціною металобрухту. Сьогодні про старий Брюкс нагадує лише замкова гора (її також видно на попередній історичній фотографії).

Незважаючи на промисловість і видобуток ресурсів, сьогодні місто Мост є одним з найгірших в Чехії місць для життя — тут погана екологічна обстановка і один із найвищих у країні рівнів безробіття.

Ханов

Ще Мост відомий тим, що тут є відокремлений циганський район Ханов. Район знаходиться на відшибі — щоб до нього потрапити, потрібно пройти автомобільною дорогою через зелену смугу.

За залізницею видніється дачне селище.

А циган за якомось хитрим планом поселили прямо біля очисної станції. Запах додає колориту.

Через дерева визирає багатоповерхівка з частково порожніми квартирами, відразу викликаючи спогади з недавньої поїздки в Абхазію.

Район на околиці міста був побудований на гроші чеського уряду на самому початку нульових років. Квартири видавалися циганам безкоштовно. Робилося це все у відповідь на звинувачення Євросоюзу в тому, що в Чехії циган пригнічують і дискримінують. При найближчому розгляді з’являється відчуття, що ми потрапили в зону бойових дій.

Але війни тут не було вже давно, просто за минулі 15 років цигани встигли все розкурочити. Розламавши і розпродавши ввірене майно, цигани часто кудись їдуть. У результаті багато квартир виявляються закинутими.

Пожежі тут не рідкість, а буденне явище.

На вулиці досить чисто, але це через те, що чехи регулярно прибираються. Поки вони цього не робили, усе було завалено сміттям.

У цій будівлі, схоже, раніше була школа. Але у циган віддавати дітей до школи вважається вкрай западло, бо там їм можуть нав’язати всякі чужі цінності. Тому під тиском сім’ї та суспільства циганські діти залишаються вірними традиціям і з самого раннього віку починають займатись якою-небудь почесною, шановною справою — злодійством, жебрацтвом або наркоторгівлею.

Намагаючись якось інтегрувати циган у суспільство, Євросоюз продовжує виділяти на це величезні гроші, проте, результат спроб майже нульовий. Цигани продовжують жити в бруді, залишатися неуками і промишляти кримінальними заняттями.

Райони, що будуються для циган, швидко перетворюються в напівзруйновані гетто, які викликають у титульного населення непідробний жах (коли я сказав одній чешці, що сходив у циганський район, вона подивилася на мене, як на божевільного).

Насправді циган можна тільки пожаліти. Це нещасний народ, який повністю є заручником своїх традиційних цінностей і циганських «духовних скрєп». Адже традиційні цінності у них специфічні — навчання і робота вважаються негідними заняттями, а злодійство, навпаки, благородним. Вкрай не заохочується зміна традиційного способу життя і промислу на існування (відгомони кастової системи історичної батьківщини циган, Індії). Порвавши з привичним укладом, людина піддасться неприязні і остракізму, буде змушений розірвати сімейні і суспільні зв’язки. Тому під тиском сім’ї та оточення молоді люди вже в 13 років вступають у шлюб, а до 18 мають кілька дітей, яких потрібно якось годувати. Мати справу з державою у циган також не прийнято, тому вони часто не мають ніяких документів, що також обмежує доступ до освіти, медичної допомоги і інших переваг. Вирватися з цього кола практично неможливо, адже люди, які виросли в темряві і неуцтві, з купою неправильних установок і переконань, передають все це своїм дітям, і цикл повторюється знову. Втім, цигани — далеко не єдиний народ, який через безглузді традиції і помилкові переконання ніяк не може зажити по-нормальному.

* * *

Більше дивитися в Мості нема на що, тому вирушаю на пошуки якогось іншого маленького містечка, яке не зазнало шкідливого впливу комуністів.